Епілог

Отаку неординарну людину зустрів я на своєму життєвому шляху. Справжню, цілісну, гідну, вірну, але з такою складною долею, і разом з тим незламну, справжнього патріота отчої землі. І під стать Миколі Даниловичу і його половинка – Тетяна Панасівна.

Беззаперечно Джурик людина смілива, навіть вітчайдушна. Розуміючи чим загрожує йому і його дружині в такий спосіб в окупації півострова відзначити День незалежності України, він свідомо зробив виклик окупантам. Не всякий здатен на такий поступок. Микола, як і Володимир Балух, як ялтинські випукники та курсанти академії імені Нахімова, не дивлячись на невідворотність наслідків, поступив як справжній патріот України.

А скільки їх, невідомих героїв, які зробили виклики ординцям і стали їхніми заклятими ворогами і пройшли, подібно Миколі, всі кола пекла? Можливо ми ніколи не взнаємо, яка доля спіткала всіх справжніх українців у протистоянні лютому ворогові. Але мені врізалися в пам’ятьМиколині слова, сказані наостанок: “Все що відбулося зі мною та мільйонами українців за ці злопам’ятні роки війни, не забудеться і не підлягає прощенню. Я впевнений, що російські нелюди обов’язково понесуть справедливе покарання.

На те воля Божа”…

Віра у перемогу над путінською Росією і невідворотність покарання, спонукає не лише нас, а й міжнародну спільноту не тільки до засудження рашизму, як явища, але й найрішучих дій щодо унеможливлення повторення чогось подібного в найближчому і віддаленому майбутньому. Мільйони безневинних жертв волають словами Юліуса Фучека: Люди будьте пильними і пам’ятайте, якою ціною дістається свобода і незалежність, не дайте спалахнути новим осередкам братовбивчої бійні.

…Мені на мить видалося, що галичанин Микола Данилович Джурик був присутнім у моєму житті завжди і буде присутнім у ньому допоки житиму. І хоч чоловік вже на схилі літ, але ні роки, ні випробування, які послала йому доля, не здолали його ні фізично, ні морально і він залишився самим собою, бо сильний духом.