Трагічні події давно минулих літ

Сиділи на кутовому дивані однокімнатної квартири дев’ятиповерхівки. Звичайна собі міська квартира без зайвого лоску, але затишна і світла. Перша половина дня, літнього й погожого, радувала прохолодою й тишею. Сонечко ще не встигло заглянути у вікно через частокіл сосен, що стояли  зовсім поруч з будинком. Житловий комплекс виріс тут серед соснового гаю не так уже й давно. На це вказували, на в цілому впорядкованій території, поодинокі купки ще не прибраних будматеріалів. Людина відвоювала в незайманої природи її життєвий простір, навіть не запитавши в неї на те дозволу і забезпечивши цим самим собі комфорт. Піввікові дерева поступилися місцем цегляним монстрам мовчки… Слава Богу хоч залишили їх поміж будівлями.

Розмова спочатку не клеїлася аж поки Джурик не занурив усіх у свої спогади. Думалося, що екскурс в минуле буде цікавим лише нам з Миколою, але ж ні: дівчата присіли поруч і не збиралися навідатися на кухню. А почав розмову я, бо мав надію на відновлення невимушеності, яка виникла на автобусній стоянці.

• Кримчани мої дорогі, що ж приключилося з вами за три місяці по тому, як ми бачилися на Курортній і як я розпрощався з санаторієм?

Після затяжної паузи Джурик набрався духу і потекла розповідь, яку доповнювала Тетяна, віддавшись спогадам.

• Як можна було без жодного пострілу здати росіянам півострів?! – Це запитання мучило мільйони співгромадян і вилилося в глибокий стогін чутливої душі Миколи, -В ніч на двадцяте лютого так звані зелені чоловічки, не відчувши будь-якого супротиву, розпочали свою чорну справу з анексії Криму. Маючи гіркий досвід для Молдови дев’яносто другого і Грузії восьмого року, які не змогли належним чином відповісти на події в Придністров’ї, Південній Осетії та Абхазії і безкарність Росії агресор розпоясався.

Далі більше, після окупації перлини України - проведення незаконного референдуму про статус території півострова і Севастополя та про приєднання їх до федерації. Все було наче в кошмарному сні при мовчазній згоді кримчан. Виступи були, але поодинокі і розрізнені. Вони різко подавлялися владою, яка, власне, зробила все можливе для здачі Криму. Поточна військова операція?!Хай і не кровопролитна, та протиправне захоплення Російською Федерацією частини незалежної України вселив страх в душі кримчан. А страх із будь-якої людини робить жертву, яка або підкоряється сіячу цього страху і мовчки страждає або ж, переборюючи страх, чинить супротив, ризикуючи свободою і навіть життям. Нічого гріха таїти на півострові і особливо в Севастополі Росія мала чимало своїх прихильників ще до анексії території…

І тут Микола  майже слово в слово повторив те, що довелося чути мені не з одних вуст в санаторії. Ці недобрі розмови напередодні окупації Криму глибоко ранили серце: “Подождите, пускай только закончится Олимпиада в Сочи…“ Це однозначно повинно було стати засторогою для простих смертних. А що владні структури не знали-не відали, що насувається гроза і станеться неочікуване?! Знали достеменно, але реакція, як в тій приказці, “поки грім не грюкне, циган не перехреститься”, нульова. Вдвічі боляче, що іноземні розвідки попереджали про підготовку північно-східного сусіда до війни.

Крим наш просто-напросто здали. Тут і місцева влада постаралася та ще й до всього масова зрада в правоохоронних органах і у війську не посприяла всекримському супротиву…

• Микольцю, ти нічого не сказав про масову акцію протесту в Сімферополі, учасником якої ти став, - Таня втрутилася у розповідь, бо їхні біди якраз і розпочалися від того патріотичного виступу проукраїнських сил у захист автономії в складі України, в захист демократії і верховенства права.
• Так, але все ж таки це не зіграло якоїсь суттєвої ролі щоби поставити підступного ворога на місце. Ну то й що – засідання сесії хай не в той день та все ж відбулося і потрібне рішення було прийняте. Необхідна підтримка повинна була надійти від материкової України. А її ми так і не діждалися…- Микола з сумом зітхнув, - Як зараз пам’ятаю той день, день двадцять шостого лютого. І що цікаво: мітинг ініціював Меджліс кримськотатарського народу, корінних жителів півострова. Саме вони закликали жителів Криму зібратися біля парламенту в Сімферополі, щоб виразити протест проти окупації, проти проведення референдуму, проти сепаратизму. А головне не дати можливості депутатам провести сесію…
• А що тут дивуватися? Кримські татари – це автохтонний народ, який споконвіку заселяв цю територію. І вони більш організовані ніж розрізнене українське населення. От якраз таким чином татари намагалися зберегти автономію в складі України, - висловив і я свою думку щодо сумних подій кінця зими чотирнадцятого року, бо розумів, що про швидке повернення Криму в лоно матері України можна тільки мріяти.
• Фактично відбулося два мітинги: один об’єднував проукраїнських кримчан, інший – проросійських. А посередині між ними – кордон з “наших” поліцейських. І не було ясно, чи то вони стояли щоби не відбулося велике кровопролиття, чи то все ж таки підтримували сепаратистів. – Микола заново переживав події давно минулих літ…

Ми виїхали з Сак о десятій. Під’їзди до Сімферополя перекривалися і все ж до початку мітингу ми встигали. Тривога наростала по мірі наближення до столиці. Це читалося з облич пасажирів незвичного рейсу. Бачив людей різних національностей, яких єднало одне бажання – Крим не здамо.

Але сталося не так як гадалося. Хоч засідання парламенту було зірване, проте, і цього слід було очікувати, протистояння переросло в сутички. Мені теж добряче перепало. Та все ж наступного дня депутати проголосували так, як треба і псевдо референдум під дулами автоматів проведений.