۞۞Ѡ

– І що ж ви зробили, Магістре? – неголосно запитав у тиші, що настала, один зі студентів.

– Ми справді зателефонували до Варти та попередили їх бути напоготові. Ми не знали, звідки дзвонили викрадачі, але, поки Фростерик розмовляв із ними, я зміг просканувати сигнал. Відстежити дзвінок я не встиг, але це був відкритий канал зв'язку, тож я хоча б звузив зону пошуку. Я бачив, що вони віддалялися від готелю і летіли трохи південніше столиці. Що давало Варті можливість непомітно вислати кілька груп перехоплення навперейми викрадачам.

– І що потім?

– А потім ми зайнялися програмагією. Сіли з Фростериком, розгорнули два термінали та почали готувати пастку. Фрос писав користувацький інтерфейс, який мав переконати викрадачів, що вони отримали виклик із захищеної лінії. А я звантажив пакет шкідливого магозабезпечення, який ми використовували на роботі для тестових атак на систему зберігання даних. І коли нам дали номер для зв'язку і код гаманця, замість захищеної лінії ми зв'язалися з ними дуже небезпечним каналом, через який непомітно зламали їхній термінал.

– Круто, – присвиснув один із хлопців, але на нього зашикали, щоб не переривав.

– Насправді навряд чи нам вдалося б провести людей, що спеціалізуються на магічній безпеці, або досвідчених хакерів. Але ми одразу вирішили, що викрадачі найімовірніше були простими бандитами. Інакше вони не влаштували б викрадення з усіма погрозами насильства, а діяли витонченіше.

Змахом палички я візуалізував образ трохи молодшого себе, що гарячково редагував сяючі гліфи магічного коду, які плавали навколо мене та мого терміналу. Ну, скажімо чесно, це була дещо прикрашена копія: молодий я виглядав стрункішим, менш сивим і більш мускулистим. Швидше він нагадував мене років вісімдесят тому. Якщо не всі сто... Але студентам, а особливо студенткам, не варто було знати про цю невелику хитрість.

– Ми перевели на їхній гаманець мічені фальшиві гроші з трекером. Гаманець був фізичним, тож ми змогли визначити його місце розташування. Яке збіглося з місцем розташування зламаного терміналу. Отже, поки ми обговорювали умови повернення нареченої, проводили фіктивний переказ, отримували підтвердження і всіляко затягували процес, спецпідрозділ Варти скинув на викрадачів усю лють імперського правосуддя.

– З нареченою все було гаразд?

– Так, вартові доставили Альдерін до нас і взяли у всіх учасників весілля контактні дані та обіцянку вранці відразу дати свідчення. Про всяк випадок залишили одну летючу карету з патрульними біля входу в готель. Альді була налякана, пом'ята, але щаслива знову бачити Фростерика. Сльози змили косметику, але кілька помахів чарівної палички змогли все виправити. Врятувати забруднену сукню було не так легко, але наречену це найменше хвилювало.

– Тобто Ви врятували і наречену, і весілля, Магістре?

Я задумливо потер перенісся, ходячи подіумом і підбираючи дещо м'якше формулювання для подальших подій.

– Не зовсім, – я трохи скривився. – Коли Моррієт вирішила винагородити героя ще одним затяжним поцілунком, я спробував відсторонитися. Але гномський ром і нервове напруження позначилися на моїй вправності, тож я перечепився і, повертаючись у падінні, щоб утримати рівновагу, впав обличчям прямо у весільний торт. Знищивши його без залишку. Як і власну гідність.

Я дивився на три сотні студентів, які заливалися сльозами від реготу, і чекав, коли вони зможуть достатньо віддихатися для головного питання, заради якого я сьогодні до них прилетів:

– Отже, друзі, ви все ще бажаєте стати програмагами?