Розділ 59. Еріка та Тимофій

Дорога до Черкас вилася засніженою змією. Еріка притулилася лобом до холодного скла, спостерігаючи, як іній малює на вікнах химерні ієрогліфи. Чим менше кілометрів залишалося до материнського дому, тим важчим ставало дихання.

— Вона не зла, Тимофію, — тихо промовила Еріка, не повертаючи голови. — Мама просто... вона зациклена на моїй безпеці. Вона все життя боїться, що я повторю її шлях. Вона боїться, що мене обмане якийсь хлопець. Що він покористується мною, а потім покине із дитиною на руках, без житла, без диплома, у чотирьох стінах. Вона бачить у кожному чоловікові кроці загрозу моєму майбутньому. 

— Вона судить за своїм досвідом, Еріко. Але я не збираюся виправдовуватися. Я поясню їй усе сам. І поясню так, щоб у неї не залишилося жодного сумніву: ти — не «додаток» до мене. Ти — рівноправний партнер.

Раптом телефон Еріки вібрував у кишені. Вона здригнулася, очікуючи чергового емоційного сплеску від родичів, але побачила повідомлення від Захарівни.

«Еріко, надішли ключі поштою…».

Еріка розгублено кліпнула очима.

— Це дивно... Захарівна просить вислати ключ.  Адрес є. Жодних прокльонів, жодних вимог відшкодувати «моральні збитки» чи робити ремонт. Вона звучить так, ніби... боїться?

Тимофій хихикнув.

— Це не дивно, Еріко. Це закономірно.

— Ти щось зробив? — вона повернулася до нього, намагаючись прочитати вираз його обличчя.

— Саме так, — спокійно відповів Тимофій. — Я заявив на них у поліцію. Але не як приватна особа, а залучив юристів університету. Поліція поспостерігала за цією квартирою, опитала сусідів.

Він на мить замовк, обганяючи вантажівку.

— Виявилося, що ваші  хлопці-«гості» — професійні хулігани, які вже фігурували в кількох справах. А той крутелик, який нібито постраждав від мого удару і погрожував судом... Він поширював заборонені речовини серед молоді у сусідньому районі. Його «засвітили», коли він намагався збути товар наступного дня після нашої сутички.

Еріка прикрила рот долонею.

— Тож... ми тепер не винні?

— Більше того, — Тимофій коротко глянув на неї, і в його очах спалахнув вогонь гордості. — Ми допомогли поліції виявити злісних правопорушників. Коли Захарівна дізналася, з ким водяться нові  квартирантки, її пил миттєво згас. Тепер вона мріє лише про те, щоб здихатися цих проблем.

Еріка відчула, як величезний, невидимий камінь, який вона несла на плечах тижнями, раптом розсипався на пісок.

— Ти неймовірний, — прошепотіла вона. — Ти не просто вирішив проблему. Ти повернув мені чесне ім’я.

— Я просто зробив те, що мав зробити чоловік, який цінує свою дружину, — відповів він. — Тепер, коли з Захарівною покінчено, у нас залишилася лише одна серйозна розмова. З твоєю мамою. 

Еріка вперше за всю поїздку посміхнулася. Страх відступив. За вікном уже виднілися вогні Черкас, але тепер вони не здавалися ворожими. Це були просто вогні міста, де вона мала закрити останній борг перед минулим, щоб завтра вільно розпочати своє майбутнє.