Розділ 57. Тимофій

Тимофій відчував, як Еріка поступово розслабилася в його обіймах. Її дихання стало рівним, глибоким, і нарешті тривога, посіяна маминим дзвінком, відступила перед сном. Він ще довго гладив її по плечу, оберігаючи цей крихкий спокій, аж поки його власний телефон не завібрував на тумбочці.

Тихе сповіщення. Лист.

Він обережно вислизнув з ліжка і вийшов у коридор. Світло екрана різало очі, але зміст змусив серце битися частіше.

«Шановний професоре Константиновський, маємо честь повідомити, що ви успішно пройшли другий етап і офіційно зараховані до числа отримувачів гранту…».

Тимофій затамував подих. Це була перемога. Але далі йшли уточнення. Японська сторона, зі властивою їм делікатністю, висловлювала легку настороженість: новина про його раптове одруження в розпал відбору була сприйнята як «цікавий збіг». Вони хотіли б познайомитися з пані Константиновською особисто. Ба більше — вони висловили сподівання, що вона володіє англійською, аби провести коротку бесіду «один на один» для підтвердження прозорості ситуації.

Тимофій ледь стримався аби не розреготатися. Він швидко пройшов до свого кабінету, сів за стіл і відчув, як пальці самі летять по клавішах.

«Моя дружина не просто володіє іноземними мовами, — писав він японцям, відчуваючи неймовірну гордість. — Вона — перспективна дослідниця-японістка, студентка профільної кафедри, чий рівень мови та розуміння культури вражає навіть досвідчених колег».

Тимофій  розписував її таланти, її працьовитість і ту пристрасть, з якою вона ставиться до мови. Він писав не як без однієї хвилини професор, а як людина, яка щиро захоплена особистістю своєї дружини. Відправивши лист, він повернувся в ліжко й заснув у піднесеному настрої, якого не відчував роками.

Ранок почався не з кави, а з чергового дзвінка. Коли Тимофій побачив код Токіо, він швидко вийшов на кухню.

— Слухаю, — відповів він японською.

Відповідь з того боку була не просто привітною — вона була приголомшеною. Виявилося, що японські колеги, отримавши його листа, не полінувалися перевірити базу даних наукових публікацій та перекладів.

— Професоре Константиновський, ми приємно здивовані! — голос японського куратора звучав з ентузіазмом. — Ми дізналися, що ваша дружина не просто студентка, а та сама перекладачка, яка працює над творами нашої відомої психологині Юе Токасіми. Її дослідження та популяризація цієї теми в Україні та статті англійською в міжнародних виданнях — це неоціненний внесок у науку!

Тимофій застиг із чашкою в руці.

— У зв’язку з цим, — продовжив куратор, — ми маємо пропозицію. Токійський жіночий християнський університет  якраз відкриває спеціальний грант для молодих дослідниць із Східної Європи. Конкуренція там жорстка, відбір шалений, але з її портфоліо та вашою підтримкою у неї є всі шанси. У пані Мурчик є час підготувати проект, поки ви будете оформлювати ваші документи на виїзд. Нехай спробує! Бажаємо успіху. Висилаємо вам пакет додаткових документів. Ознайомтеся з ними та дедлайнами! Хай щастить!

Тимофій поклав слухавку й просто притулився спиною до стіни. Він був на сьомому небі від щастя!

Це була не просто удача. Це було вище правосуддя. Еріка тепер не буде «дружиною при професорі». Дослідницю Мурчик Японія чекає так само сильно, як і його. 

Він глянув у бік спальні, де ще спала його кохана. Він не міг дочекатися моменту, коли вона прокинеться, щоб сказати їй: тепер у Черкаси вони поїдуть не просто як подружжя, а як двоє переможців. І жодна Зінаїда Захарівна чи мамині закиди про «квартирне питання» вже не матимуть над Ерікою ніякої влади.