Розділ 56. Еріка та Тимофій

Нічна тиша, яка ще хвилину тому здавалася цілющою, миттєво розірвалася різким, вимогливим звуком телефону. В напівтемряві спальні екран спалахнув білим світлом.

Еріка здригнулася, вириваючись із обіймів глибокого, спокійного сну. Вона намацала телефон на тумбочці, мружачись від яскравості. На екрані світилося: «Мама».

— Так, мамо… — прошепотіла вона.

— Ти спиш? — голос матері був сухим і гострим, як лезо. — Звісно, ти спиш. А от ми  не спимо.

Еріка підвелася на лікті, відчуваючи, як по спині пробіг холод. Тимофій поруч ворухнувся, миттєво прокидаючись. Він не питав нічого, просто поклав руку їй на плече.

— Мамо, щось сталося?

—  Звісно, сталося. Твоя сестричка померла! Хіба цього недостатньо??? В неділю будемо робити дев’ять днів по Яночці. Ти маєш приїхати. Вся родина збереться. Ми маємо бути всі разом. — голос жінки звучав суворо і був готовий зірватися в крик.

— Добре, мамо. Я буду. Я приїду.

— Будеш… — мати зробила важку паузу, і Еріка зрозуміла, що головна розмова тільки починається. — Аякже будеш!  Ми хочемо поговорити про квартирне питання. І про твоє майбутнє.

 — Добре. — найменше Еріці хотілося сперечатися з мамою після чудового вечора з Тимофієм.

  — І ще одне. — у слухавці зашипіло, а потім голос, у якому звучала злість. — Я знаю, що ти з’їхала від Зінаїди Захарівни. Вона дзвонила мені сьогодні ввечері, жалілася. Казала, що ти розпус…Ти розумієш, про що я. Ти порушила наші правила. Подумай, Еріко, що ти мені на це скажеш, коли ми зустрінемося. Не змушуй мене шукати тебе по Києвах!

Голос матері був не просто суворим — у ньому звучала холодна, вистояна образа.

— Чекаємо тебе в суботу ввечері.

Короткі гудки замість «Бувай» пролунали як вирок. Еріка повільно опустила руку з телефоном. Магія вечора, запах свічок, що вже догоріли, Тимофієве тепло — все це вмить стало далеким і нереальним. Натомість повернувся страх. Той самий дитячий, липкий страх перед маминим гнівом і необхідністю виправдовуватися.

Вона відчула, як на очі накочуються сльози.

— Вона знає… — видихнула Еріка в темряву. — Вона знає, що я з’їхала.  Хазяйка нажалілася. Я мала з нею неприємну розмову сьогодні. Мама зла. Думає, що я…ну…емм…почала гуляти з чоловіками. Вона вимагає пояснень за квартиру, за все…

Тимофій підсунувся ближче, обіймаючи її ззаду, занурюючи обличчя в її волосся.

— Не бійся, — його низький голос розігнав залишки нічних жахів. — Магія вечора не зіпсована, Еріко. Вона просто отримала продовження.

Він розвернув її до себе, заглядаючи в очі.

— Твій чоловік — твій захист. Ти більше не будеш стояти перед ними і виправдовуватися наодинці. Я поїду з тобою.

— До Черкас? — вона здивовано підняла брови. — Але там… там буде важко. Родичі, розмови про квартиру, траур…А тут я зі своїм заміжжям!

— Саме тому я буду поруч. Ми поїдемо разом. Я познайомлюся ближче з твоєю мамою. І я сам поясню їм, чому ти з’їхала і де ти тепер живеш. Ти Еріка Мурчик, але ти більше не одна проти всього світу. Спи. Завтра ми все вирішимо.

Він пригорнув її міцніше, і Еріка заспокоїлася. Весь той офісний гул, плітки колег і мамин гнів здалися дрібними порівняно з цією простою фразою: «Я поїду з тобою».

Минуле все ще намагалося її наздогнати, але тепер у нього на шляху стояв Константиновський.