Розділ 55. Тимофій та Еріка

Коли вони переступили поріг квартири, Еріка нарешті вдихнула на повні груди. Це було їхнє місце. Тут не було професорів, студентів, колег. Лише тепле світло ламп і запах дому.

— Я в душ, — коротко кинув Тимофій. Він виглядав втомленим, але очі все ще блищали тим особливим вогнем, який з’явився в машині. — Потім замовимо вечерю? Чи просто відпочинемо?

— Іди, — усміхнулася вона, м’яко підштовхуючи його до ванної. — Я про все подбаю.

Як тільки за ним зачинилися двері й почувся шум води, Еріка відчула приплив дивної, зухвалої сміливості. Вона більше не хотіла бути «пані Мурчик», яка вічно обороняється. Вона хотіла бути жінкою, яка належить цьому чоловікові. І яка різниця, яке прізвище він носить!

Вона діяла швидко, але виважено. Кілька товстих свічок на підвіконні та комоді наповнили спальню м’яким золотавим мерехтінням, витісняючи електричне світло. У кухні на столі з’явився чай і легка вечеря.  Це було лише тлом до “великої вечері”, яку вона готувала для Тимофія.

Еріка дістала з шухляди те, що купила нещодавно, але так і не наважувалася одягнути. Тонке мереживо кольору нічного неба — майже невагоме, сміливе, воно здавалося продовженням її шкіри. Поверх — шовкова нічна сорочка, яка ковзала по тілу, наче пелюстка. Вона глянула на себе в дзеркало. Обручка на пальці іскрилася в світлі свічок, і цього разу вона не здавалася важкою. Вона була ідеальною.

Коли Тимофій вийшов із ванної, розтираючи волосся рушником, він завмер на порозі спальні. Його погляд миттєво змінився.

Він побачив напівтемряву, відблиски вогню на стінах і її — таку відверту й водночас недосяжну в цьому новому образі. Рушник вислизнув із його рук. Весь спокій, вся витримка випарувалися в одну секунду. У ньогоперехопило подих.

Еріка стояла біля ліжка, ледь усміхаючись.

— Ну, ти вечеряти, а я в душ? — тихо запитала вона, кивнувши в бік ванної.

Тимофій зробив крок до неї, його голос став низьким і хрипким від бажання:

— Я не впевнений, що зможу випустити тебе з очей навіть на хвилину.

Він обережно торкнувся її талії, відчуваючи прохолоду шовку й жар її тіла під ним.

— Ти… ти… 

Вона приклала палець до його губ.

— Я швидко. Не сумуй!

Вона вислизнула з його обіймів, залишивши по собі аромат парфумів і ледь помітний виклик у погляді. Тимофій залишився стояти посеред кімнати, дивлячись їй услід. Він знав, що наступні десять хвилин стануть для нього найдовшими в житті.

Він сів на край ліжка, слухаючи шум води й дивлячись на полум’я свічок. Йому було абсолютно байдуже на плани, гранти та завтрашній день. Його «пані Мурчик» сьогодні вирішила бути сміливою, і він був готовий віддати за цю сміливість весь світ.

Коли Еріка нарешті вийшла з ванної, кімната вже повністю занурилася в оксамитові сутінки, розрізані лише м’яким танцем вогників на свічках. Пара заповнила простір солодким ароматом ванілі та тепла.

Тимофій не просто чекав — він завмер, прихилившись до одвірка, і його погляд зустрів її з такою інтенсивністю, що повітря між ними, здавалося, загусло. Він уже не був професором чи стриманим колегою. Перед нею стояв чоловік, чия витримка щойно досягла свого абсолютного ліміту.

Еріка зробила крок вперед, і шовк сорочки ледь чутно зашурхотів, обволікаючи її ноги. Вона відчувала себе вразливою і водночас неймовірно сильною.

— Ти все ще тут... — напівпошепки промовила вона, зупиняючись за крок до нього.

— Думаю до ліжка варто іти разом, Еріко, — його голос зірвався у бажання.

Він простягнув руку, і його пальці, ще трохи вологі після душу, обережно торкнулися її підборіддя, піднімаючи його вгору. Його великий палець повільно окреслив контур її нижньої губи, і це було так просто й так інтимно, що в неї перехопило подих.

— Ти сказала, що хочеш навчитися не боятися щось втратити, — прохрипів він, схиляючись так близько, що їхні подихи переплелися. — Сьогодні… просто дозволь здобути. Тільки ми. Жодних імен. Жодних статусів.

Він подався вперед, і його поцілунок обпалив жаром. У ньому була безкінечна ніжність, яка поступово переростала в глибоку потребу. Еріка відповіла, закидаючи руки йому на шию, пальцями вплітаючись у коротке волосся.

Тимофій підхопив її, легко, наче вона нічого не важила, і за мить опустив на прохолодне простирадло. Його руки ковзали по шовку, вивчаючи кожен вигин її тіла, наче він намагався запам’ятати її на дотик, назавжди закарбувати в пам’яті цей момент. Коли його обручка випадково торкнулася її шкіри, Еріка більше не здригнулася — вона лише міцніше притислася до нього, приймаючи цю приналежність як найвищу нагороду.

— Тимофію… — видихнула вона в його плече, коли світ навколо остаточно розчинився в теплі свічок і ритмічному стукоті серця.

У цій близькості не було місця для «дружини Константиновського» чи «пані Мурчик». Був лише він — сильний, надійний і неочікувано вразливий у своєму коханні, і вона — смілива, відкрита і нарешті вільна від усіх чужих очікувань.

Він цілував її так, ніби кожним рухом намагався загладити свою сьогоднішню провину, доводячи, що він не просто вирішує її проблеми — він живе нею. Кожен дотик був запитанням, на яке вона відповідала ледь помітним рухом назустріч.

Тієї ночі в їхній квартирі панувала дивна гармонія.

Минуле в Черкасах, майбутнє в Японії та плітки в університеті — все це здавалося тепер лише дрібними піщинками на березі величезного океану, в якому вони нарешті дозволили собі потонути разом.