Розділ 51. Еріка

Двері центру відчинилися з тихим клацанням. Оля пурхнула, мов пташка усередину. Тут було світло й шумно. Все, як вона любить.

Еріці не хотілося заходити. Вона це робила швидше ради Тимофія, ніж ради себе.

Після розмови з хазяйкою єдиним бажанням було … поїхати додому. Та хто буде зважати на бажання новачка,  який пів дня на роботі хоч вона і дружина Константиновського?

— О, Ері-тян повернулася! — першим її помітив Писаренко, який дивним чином опинився позаду неї. — Жива, ціла? Без поліції? Без кави? Без Олі?

Еріка здригнулася від несподіванки й проблеяла:

— Без.

— Це добре, — кивнув він серйозно. — Бо у нас тут і без того кримінальна атмосфера.

— Я тут!  — кинула Оля, навіть не обертаючись, бо їй щось махала і показувала жестами Марина. —  Не слухай Писаренка. Він кожен дедлайн переживає як особисту трагедію.

— Це не трагедія, це мистецтво, — обурився той. — І взагалі, у нас тут новий стратегічний ресурс з’явився.

Він нарешті порівнявся з Ерікою.

— Я, якщо що, вже все зрозумів. 

— Я вас не розумію. — здивувалася Еріка.

— Давай повернемося на робочі місця. Дещо щодо вашої роботи ми мусимо обговорити з усіма колегами.

«Невже я запорола щось?»

Еріка нехотя йшла до роботи, а Писаренко все плескав у долоні, наче глядач, який задоволений виставою.

Не встигла Еріка опуститися на крісло, як Писаренко на всю оголосив:

—  Пані та панове! Маю честь тримати слово і сказати наступне: Константиновський Тимофій Сергійович не просто так ходив таким зосередженим останнім часом, — він хитро прищурився. — Він, виявляється, інвестував.

Всі голосно засміялися і зааплодували.

— Отож, інвестував. У майбутнє, — пафосно видав Писаренко. — Причому одразу з обручкою.

Оля тихо хмикнула.

— Він любить перегинати, — вона нахилилася до Еріки. — Не зважай!

— Я?  Перегинати? Та я ще навіть не починав!

Писаренко всівся на стілець і закрутився на ньому. 

— Отже, пані та панове! Ви взагалі розумієте, що це означає?

— Що це означає? — не втрималася Еріка.

— Що ми пропустили весілля, — урочисто заявив він. — І це, шановні  колеги, неприпустимо, чи не так?

— Так. Так. Так. — почулося звідусіль.

— Ви ж розумієш, що ми…це було — почала Еріка.

— Було-було, — перебив він. — Просто без нас. А це ображає.

Кілька колег знову засміялися і протягнули:

«Так. Так. Так»

— Я взагалі вважаю, — продовжив Писаренко, — що треба терміново це виправляти.

— Що саме? — обережно запитала Еріка.

—Треба організувати нормальне святкування, — він почав загинати пальці. — Мінімум: торт, шампанське, дурні тости і хтось, хто скаже “гірко”.

— Ніякого «гірко» — випалила Еріка.

Вийшло різко.

На секунду запала тиша.

Оля повільно повернула голову. Писаренко перестав крутитися на стільцеві.

— Ого, — тихо протягнув він. — Там, бачу, інвестиція з характером!

Еріка видихнула.

— Вибачте!  — поспішила вибачитися Еріка . — Просто… не зараз. 

Пауза.

І раптом хтось із дальнього столу кинув:

— Та ми ж по-доброму!

— І взагалі… — підхопила Марина. — У нас давно не було нормального приводу.

— Так, — кивнула Оля вже м’якше. — Еріко! Ми ж не ліземо у ваше особисте життя. Просто радіємо за вас.

«Радіємо».

Слово зачепило. Здається, воно тут являється синонімом «втручаємося з благими намірами».

Еріка опустила погляд на екран.

— Добре, — тихо сказала вона. — Потім.

— О, оце вже інша справа! — зрадів Писаренко. — Я записую: Еріка Константиновська сказала нам всім «потім».  Це офіційна згода.

— Ти нічого не записуєш. — кинула Оля, намагаючись витримувати серйозність.

— Я вже все записав у серці, — знову  театрально відповів він.

Сміх прокотився по офісу.

— Ну, тепер до перекладів. А Ері-тян може планувати вечірку!

Все повернулося на свої місця. Для них.

А от вона рано раділа приємному колективові. 

«Самостійна одиниця? Ти, Еріко, розігналася! Ти може і крутий фрілансер, але тебе терпітимуть тут лише тому, що ти дружина Константиновського!»

Еріка дивилася в екран. Пальці лежали на клавіатурі. В голові ж танцювало сотні неробочих думок. Не кавування з Олею, не сварка з колишньою хазяйкою. Навіть не ці жарти колег.

Вона раптом відчула: всі навколо вже живуть у світі, де Константиновський одружився. Говорять. Жартують. Планують. Бо що тут неясно? Женився, то женився!

А вона… вона навіть не встигла це  до кінця зрозуміти, не те щоб прожити!

Еріка потягнулася до телефону. Поклала його поруч. Екран темний.

Тиша.

Нав'язлива думка  пробивалася крізь усе це:

«Коли він нарешті приїде?»