Розділ 40. Тимофій

Дорога додому минула під акомпанемент джазу та ледь чутного шелесту паперу в пакеті, що лежав на задньому сидінні. Тимофій тримав кермо впевнено, але кожну секунду боковим зором бачив край того самого пакунка. Мереживо кольору індиго. Він мимоволі уявляв, як ця тонка, майже невагома тканина ляже на її шкіру, як глибокий синій підкреслить її крихкість. Ці думки були недоречними, майже зухвалими для його зазвичай дисциплінованого розуму, але вони вже проросли в голові, як бур'ян серед ідеально підстриженого газону.

Тимофій припаркував авто біля будинку. Коли двигун затих, у салоні на мить зависла густа тиша. Він вийшов з машини, забрав пакети з заднього сидіння й обійшов авто, щоб відчинити двері Еріці.

На вулиці вже панували густі сутінки, які підкреслювали яскраву ілюмінацію сучасної багатоповерхівки. Поки вони йшли через двір, Тимофій тримав пакети в одній руці, а іншою мимоволі торкався ліктя Еріки, скеровуючи її. Цей майже технічний жест у вечірній прохолоді відчувався гостріше за будь-яку розмова.

Вони зайшли у просторий, яскраво освітлений хол. Скляні двері безшумно роз'їхалися перед ними, відкриваючи вид на мінімалістичний інтер’єр під’їзду. Кроки Еріки відлунювали від глянцевої плитки, а Тимофій відчував, як його власна зібраність починає давати тріщини. У дзеркальній кабіні ліфта, що стрімко несла їх на потрібний поверх, вони стояли плечем до плеча. В замкненому просторі аромат її парфумів (щось ніжно-свіже!)  став настільки інтенсивним, що здавалося, його можна торкнутися рукою. Тимофій бачив у дзеркалі, як вона нервово стискає ремінець сумочки, і як її погляд на секунду зустрівся з його поглядом у відображенні. Кожна цифра на табло ліфта віддавалася глухим ударом у його скронях. Він знав: за дверима квартири на них чекає простір, де двом доведеться вирішувати чи вони уже Константиновські, чи ще ні.

Зайшовши до квартири, Тимофій першим відчинив двері, пропускаючи Еріку вперед. У вузькому коридорі вони неминуче опинилися занадто близько. Еріка забарилася, знімаючи шарф, і він, намагаючись допомогти, потягнувся до вішака. Його плече на мить притиснулося до її плеча, а пальці, забираючи її пальто, випадково ковзнули по шиї. Еріка ледь помітно здригнулася, і цей короткий електричний розряд змусив його завмерти на місці.

— Дякую, — прошепотіла вона, не піднімаючи очей.

— Мені приємно це робити для тебе.

Він повільно вішав одяг, даючи їй можливість піти першою. Тимофій свідомо вичікував зайві кілька секунд, вдивляючись у власне відображення в дзеркалі шафи. Він боявся йти одразу за нею, боявся, що його погляд, кинутий у спину, видасть те, як сильно він зараз хоче скоротити цю дистанцію. Йому потрібен був час, щоб повернути собі звичну маску спокою.

На кухні панував справжній затишок, який створила його дружина. Пахло чимось неймовірним. 

Еріка уже крутилася біля духовки. 

— В мене є суп! І запечені яблука! — вигукнула вона, гарячково шукаючи очима прихватки і вирішивши, що зможе і голими руками витягти деко.

Тимофій підійшов ззаду. Побачивши її нервування, схватив кухонний рушник і перехватив її руки.

— Не поспішай, — сказав він низьким голосом, не випускаючи її зап'ястя.

Тимофієві пальці відчували її пульс — швидкий, нерівномірний.

— Ти обпечешся. Давай я дістану!  А взагалі,  прихватки … я ще не виправ після минулого разу, коли готував лазанью.

Він привідкрив духовку і вони опинилися в хмарі солодкого яблучного пару.

Тимофій відчував, як його витримка тріщить по швах. Близькість Еріки була солодша за запечені нею яблука. 

Він нарешті дістав деку, поставив її на підставку, але коли розвернувся, Еріка не відійшла. Вона стояла всього в десяти сантиметрах.

— Ти сьогодні... інший, — тихо сказала вона.

— Це не я інший, Еріко, — промовив він, ледь стримуючись, щоб не торкнутися її щоки. — Це цей дім став іншим. Через тебе.

— Я нечітко висловилася…  —  відреагувала Еріка,— Ми сьогодні інші.