Розділ 39. Еріка

Еріка прокидалася повільно, виринаючи з глибокого сну, наче з товщі прозорої води. Це не був різкий розрив тиші будильником чи вуличним шумом. Це було м’яке повернення до реальності через зміну відчуттів. Стеля була занадто високою, світло — занадто холодним, а повітря пахло не її звичним лавандовим пральним порошком, а чимось ледь вловимим, гострувато-свіжим.

Вона розплющила очі, і на секунду серце різко стиснулося, пропустивши удар. Чужа спальня. Потім пам’ять повернулася важкою хвилею: вечірня розмова; Тимофієве рубане «секс», слово, що зависло між ними, як оголений дріт під напругою; його стримане «Я в душ». Приглушене світло вітальні. Жорсткий вузький диван.

Еріка різко сіла, притиснувши ковдру до грудей. Вона пам’ятала, як засинала на дивані, скрутившись калачиком. Зараз вона була в ліжку. Простирадло під нею було акуратно натягнуте. Біля шафи рівними рядами стояли її сумки, а на підвіконні, ніби вони там були завжди, розквітали її фіалки.

Нічого не сталося. Ніхто не скористався її беззахисністю, не нав’язав свою присутність. Тимофій просто переніс її в комфорт, не залишивши по собі навіть запаху чи зайвого звуку. Він знову зробив це: подбав без слів, без умов і без вимог вдячності.

Вона скочила і кинулася у вітальню

— Тимофію? 

Відповіддю була лише тиша й цокання годинника. 8:55. Звісно, він уже пішов. Тимофій Костантиновський не був із тих чоловіків, хто дозволяє особистим драмам розмивати графік робочого дня. Диван був ідеально розрівняний, ніби на ньому ніхто й не спав. 

На кухні панувало світло. На столі вона побачила тарілку: густий білий йогурт, ідеально нарізані скибочки бананів, миска з вимитим виноградом. Це виглядало не як демонстративний жест турботи, а як звичайна функціональна увага. На холодильнику магнітом була притиснута записка.

«Кава в термосі. Сніданок на столі. Я буду після 17:00. Відпочивай».

Коротко. Без «цілую», без запитань про самопочуття, без тиску.

Вона стояла посеред чужої кухні й дивилася на ці літери, відчуваючи, як у грудях розливається дивне тепло. Він не питав «що ти вирішила?», не вимагав відповіді за вчорашнє. Він просто дав їй ресурс — їжу, час і спокій.

— В мене не просто адекватний чоловік… — прошепотіла вона. — В мене… люблячий.

Слово «люблячий»   щодо Тимофія не викликало в неї бажання втекти від чоловіка. Вона сіла за стіл. Спочатку їсти не хотілося. Горло було  ніби затиснуте нічними думками, але вона уявила, як він, зазвичай такий зібраний і зосереджений на справах, стоїть тут у напівтемряві ранку й ріже банани, миє виноград, наповнює термос. Відмова від сніданку була б не скромністю, а дріб’язковою невдячністю.

Елементарна вдячність не зробить її слабкою. Навпаки, вона побуджує до дій. Еріка Мурчик вирішила, що хоче бути такою ж дорослою, уважною, здатною на тиху, але дієву турботу, як Тимофій Константиновський.

Вимивши посуд (не тому, що «дружина мусить»!), Еріка прийнялася перевіряти кухонні шафки. Вона наводила лад методично: перебрала крупи, протерла полиці, виставила банки за термінами придатності. Вона вперше не почувалася тут гостею чи квартиранткою. Це буде її дім. Вона сама так вирішила. 

Еріка радісно господарювала на кухні. В каструлі булькав суп, а в духовці запікалися яблука з медом, і солодкий, затишний аромат розтікся квартирою.

Їй було добре. Час котився до обіду, а ввечері, після 17.00 приїде її чоловік і буде дивитися на неї.

“Якою він мене побачить у своєму домі? І як ми будемо спати сьогодні? Що мені надягнути?” — думки, які  крутилися в голові Еріки, коли вона відкрила його шафу, щоб знайти місце для свого одягу.

Перед її очима розкинулася карта дисциплінованого розуму. Жодної брудної футболки на нижніх полицях, жодних підкинутих де-небудь шкарпеток.  Костюми й сорочки посортовані за кольорами й розвішені на однакових вішалках. Джинси, футболки, штани  — все складено під лінійку. У цьому порядку відчувався не перфекціонізм, а глибока внутрішня зібраність людини, яка знає: світ може валитися, але твоя шафа має бути в порядку.

— Акуратист… — вона провела рукою по тканинах і відчула, що поруч із таким чоловіком вона не хоче виглядати «як вийшло». Не через сором, а через повагу до його рівня внутрішньої культури. — Пора глянути в банківський застосунок чи прийшла оплата за фріланс і купити собі щось нове і красиве.

***

Торговий центр гудів своїм звичним ритмом, але Еріка йшла крізь нього, як крізь туман, тримаючи в голові лише власне відчуття. Класичний брючний костюм — це красиво і практично, але їй потрібно було ще дещо. 

У бутіку білизни усе сяяло красою. Вона вибрала комплект — тонке мереживо кольору глибокого індиго, ніжне, але позбавлене вульгарності. Додала бузкову нічну сорочку, м’які фіолетові домашні капці. Вона не купувала це «для нього» в класичному розумінні. Вона купувала це для себе, щоб почуватися красивою у тому просторі, де Тимофій на неї дивитиметься.

Біля каси вона раптово зупинилася. Знайомий силует у знайомому пальто. Це був Тимофій Константиновський. Він викладав на стрічку упаковку чоловічої білизни й пару рожевих жіночих капців. Вона стала за ним, тихенько поставивши свої знахідки.

Тимофій раптом обернувся.

— Привіт, пані Мурчик.

— Добрий вечір, пане Константиновський.

 Його погляд ковзнув до її пакета. Там виднілося мереживо бюстгальтера.

— Я дивлюся, ми мислимо синхронно, — промовив він жартівливим тоном.

Еріка відчула, як її щоки починають палати.

— Ти… що тут робиш?

— Купую дещо для домашнього вжитку. — сухо відповів він, ніби йшлося про звіт на кафедрі.

— Ти знаєш мій розмір капців? — вона кліпнула.

— Твої черевики підказали.  — невинно уточнив він. — Я не маніяк, Еріко. Я просто уважний.

Вона не витримала й розсміялася.

— Мені теж потрібен апгрейд, — пояснив він, побачивши, як вона зиркає на його чоловічу покупку. — Не можу ж я бути слабкою ланкою в нашому новому інтер’єрі.