Розділ 38. Тимофій

Еріка мовчала.

Її мовчання не було відмовою. Але й не було згодою. Воно стояло між ними, як тонка скляна стіна — прозора, крихка, небезпечна.

Тимофій дивився на неї і бачив, як у Еріки тремтять пальці. Як вона намагається зберегти спокій, якого в ній зараз не було.

Він міг підійти. Міг скоротити ці пів кроку.

Міг перевірити, що буде, якщо торкнутися її зараз. Саме тому не торкнувся.

— Я в душ, — сказав він нарешті.

Голос прозвучав рівно, майже сухо. Ніби нічого особливого не сталося. — А ти подумай… як ми сьогодні спатимемо.

Він пішов, не чекаючи відповіді. Бо якби лишився ще на хвилину — не дав би їй більше часу.

Двері зачинилися. Кран відкрився легко. Вода вдарила по плечах різко. Холодна. Потім гаряча. Знову холод. Контраст збивав пульс. Дихання вирівнювалося повільно.

Він стояв під душем довше, ніж дозволяла його економія, намагаючись витравити з тіла ту напругу, яка оселилася під шкірою.

Він хотів її. І він не мав права перетворити своє бажання і її допитливість на помилку.

Він дав їй час. Дав можливість піти.

Зачинитися. Заснути. Або прийняти рішення.

Коли він вийшов, квартира була тихою.

Світло у вітальні горіло. На дивані — його дружина.

Він зупинився.

Вона спала. Згорнувшись калачиком, наче маленьке бездомне кошенятко. Вона все ще не вірила, що це простір, у якому можна займати місце, де хочеш і як хочеш.

Він відчув дивний біль і разом з тим полегшення.

Вона не сказала «так» під тиском миті. Не сказала «ні» зі страху. Вона просто втомилася.

Він підійшов ближче. На її обличчі ще трималася тінь напруги. Навіть уві сні вона не розслабилася повністю.

— Маленька смілива дівчинко… — майже беззвучно проговорив він.

Він пішов у спальню.

Зняв із ліжка книги.  Прибрав сорочку зі спинки стільця. Перестелив постіль швидко й акуратно. Рухи були чіткі, практичні,  але всередині щось стискалося.

Це могло бути їхнім ліжком.

Він повернувся до дивана.

Нахилився. Обережно підняв її.

Еріка була легкою. Легшою, ніж здається людина, яка пережила стільки за короткий час. Вона тихо видихнула й мимоволі притулилася ближче до його грудей.

— Я тебе можу дуже буквально зрозуміти, — сказав він тихенько своїй сплячій дружині.

Він заніс її до спальні. Поклав на ліжко. Накрив ковдрою.

На секунду його рука зависла над її волоссям.

«Не торкатися. Не будити. Не користуватися тим, що вона не контролює момент».

Він відійшов. З коридору до кімнати переніс її сумки. Поставив біля шафи. Забрав із кімнати свої речі на завтра: сорочку, костюм, ремінь, папку з документами.

По дорозі до вітальні Тимофій зловив себе на думці, що Еріка Мурчик  поки не готова ні до сексу, ні до справжнього подружнього життя. Вони розписалися поспіхом — не від романтики, а від обставин. Перед обличчям втрат і рішень, які не чекали. Тепер же рухатися далі без неї він не хоче. І вона, здається, теж…

— Ну, пане Константиновський, прийдеться спочатку опанувати диванну науку.

Він ліг у вітальні. Диван був вузьким. Тіло не знаходило зручної позиції. 

Бажання нікуди не зникло. Воно мучило думки і тіло.  

Тимофій вийшов до кухні, випив снодійне і знову вмостився на дивані. Дивлячись у темряву він думав тільки про те, що коли вона буде готова, варто прибрати з кімнати всі подушки.