Розділ 37. Еріка і Тимофій

— А якщо хоче жінка? — раптом запитала Еріка.
Питання зависло в повітрі, наче кинутий у воду камінь, від якого розходяться важкі кола. Вона почула, як він повільно видихнув.  

— Тоді між жінкою і чоловіком в ліжку буде не подушка, — голос Тимофія був низьким, позбавленим будь-яких жартівливих ноток.
У Еріки пересохло в горлі. 
— А що? — з тремтінням пискнула дівчина, глянувши на чоловіка.
Константиновський не відвів погляду. Він не всміхнувся, щоб розрядити атмосферу. Він дивився на неї з тією чесністю, яка буває лише в моменти справжньої небезпеки або справжньої близькості.
— Секс.
Слово впало між ними важко, немов злиток свинцю. Це було коротко, різко, по-дорослому. 
Еріка кліпнула. Вона очікувала, що спалахне від сорому, що захоче відвернутися або перевести все в жарт, але замість цього відчула дивну тверезість. Це була новизна. Ніхто раніше не говорив із нею так прямо. У світі, де всі звикли ховатися за натяками та напівтонами, його прямота діяла як холодний душ. Він називав речі їхніми іменами так спокійно, ніби просто констатував закон всесвітнього тяжіння.
— Просто… секс? — її голос прозвучав тихо, але в ньому не було страху. Лише безмежна, майже дитяча допитливість.
— Не «просто», — він ледь помітно похитав головою, і пасмо волосся впало йому на чоло. — Якщо це бажання двох — це ніколи не буває «просто». Це відповідальність. Це межа, після якої чоловік і жінка змінюються назавжди. Це рішення, Еріко.
Він зробив паузу, яка здалася їй вічністю. Його погляд ковзнув по її обличчю, вивчаючи кожну лінію, кожну тінь під очима, ніби він намагався прочитати її думки раніше, ніж вона сама їх усвідомить.
— Але якщо ти питаєш, що відбувається, коли моя жінка хоче свого чоловіка… — його голос став трішки теплішим, — тоді чоловік не ховатиметься за подушкою чи правилами пристойності. Він задовольнить бажання дружини.
Дихання  Еріки стало уривчастим. Їй здавалося, що весь багатомільйонний Київ раптом замовк, щоб почути, як її пульс шалено стрибнув до ста двадцяти ударів. 

Кисню в кімнаті ставало все менше.
— А якщо вона не впевнена, що це саме це бажання? — прошепотіла вона, дивлячись на ґудзик його сорочки, бо витримувати погляд стало фізично боляче. — Якщо вона просто… тільки вчиться відчувати? Навпомацки, як у темній кімнаті?
Він різко, майже грубо провів рукою по волоссю, відкидаючи його назад. Цей жест видав його напругу більше, ніж будь-які слова.
— Ти розумієш, що ти зараз робиш? — його голос став суворо-професорським. — Ти стоїш за пів кроку від мене й питаєш, як це буває, коли жінка хоче чоловіка?  
Він нахилився трохи ближче. Тепер вона відчувала жар, що йшов від його тіла. 
— А я вже хвилин десять думаю тільки про те, як не порушити межу щодо власної дружини! Як не злякати ту дівчинку, яка щойно почала ставити дорослі питання.
Повітря стало настільки густим, що його можна було різати ножем. Еріка затамувала подих.
— Я хочу тебе, — сказав він прямо, дивлячись їй в очі. — І хочу сильно. Може, сильніше, ніж мені б хотілося визнавати. Але якщо я зроблю цей крок зараз, якщо я переступлю цю невидиму лінію, то лише з твоєї повної, свідомої згоди.
Він повільно заховав руки в кишені штанів, ніби приборкуючи власні інстинкти, примушуючи себе залишатися на місці. Це була демонстрація надлюдського контролю.
— Бо ти повинна знати одну річ, Еріко. Якщо між нами це станеться — назад дороги в нашу зручну «фіктивність» не буде. Ми не зможемо вранці просто пити каву і вдавати, що ми чужі люди, яких об'єднують лише домовленості.
Він замовк, залишаючи останнє слово за нею.

 За вікном десь далеко пролунала сирена, нагадуючи про те, що світ навколо продовжує існувати, але в цій кімнаті час зупинився, чекаючи на її відповідь.