Розділ 26. Тимофій

Тимофій побачив її ще здалеку. Маленька фігура в темному пальто, без шапки, із зібраним волоссям і поглядом, спрямованим не вулицю, а кудись всередину себе.
Він ледь припаркувався в тісному дворику.
Тимофій вийшов і швидкими кроками наближався до своєї дружини.
Вона підняла очі. Цього вистачило, щоб він зрозумів: якщо зараз почне думати, що є правильно для фіктивного шлюбу, запізниться для справжнього моменту.
Він підійшов і обійняв її. Не запитуючи дозволу. Не обережно, але бережно. Так обіймають, коли при невимовній втраті  висловлюють співчуття.
Еріка здригнулася, не очікуючи, що до неї торкнуться, а потім різко вчепилася в нього сама. 
— Я не знаю, що робити… — вирвалося в неї.
Голос був хрипкий, зламаний.
— Зараз нічого не треба робити, — сказав.— Сідаємо в машину і їдемо.
Вона кивнула, але не відпустила одразу.
Він терпляче чекав.
Потім обережно відсторонив її, відчинив дверцята, посадив.
— Нам варто у тепло. Зараз організую.
У машині було холодно.
Тимофій одразу ввімкнув пічку, підігрів сидіння, поклав на її коліна свою куртку.
Еріка дивилася, як працюють щітки для очищення лобового скла.
— Там… — вона почала говорити. — Там усі просто ходять колами. Мама мовчить. Бабуся плаче. Дідусь сидить і дивиться в одну точку. Я не знаю, що казати. Я навіть не знаю, кому дзвонити.
Він виїхав з дворика.
— Дзвонити зараз  нікому не треба. Головне Ви вже зробили, зателефонували своєму чоловікові. Це є правильно і розумно. Я допоможу і все, що потрібно, візьму на себе.
Вона подивилася на нього
— Ви… розбираєтеся в похоронах?
Він коротко видихнув.
— Я протягом минулого року поховав батька, матір та дядька, кожен з них належав до різних церков…В цілому, не спеціаліст, але трохи обізнаний у траурних процесіях.
— Вибачте. Співчуваю. Ви ніколи не …
Вона опустила погляд.
— Не казав Вам про це… Ми донедавна спілкувалися лише на обмежені теми.
— Так. Це не значить, що …ну, маєте … емм…
— Багато хто вважає, що я гордий, пихатий, задиркуватий злюка-панич, ненависник жінок, гільйотина для молодих студентів в університеті східних мов і просто відірваний від життя. Однак, як бачите, я просто глибше вникаю в екзистенційні питання.
— Знаєте, сьогодні щось подібне про Тимофія Константиновського я чула…
— ООО! Ваш чоловік, напевно, непересічна особистість,— він сказав це таким тоном, що Еріка усміхнулася.
— У вас навіть почуття гумору є!
— Сумнівалися?
— Не цікавилася. Ви завжди такий серйозний!
— Мені завжди не так комфортно з людьми, як от зараз…
Еріка зашарілася, тому замовкла.
Через деякий час, вона почала розмову, не помітивши як перейшла на «ти», а він підтримав цю ініціативу.

— Я не знаю, де ти будеш жити. У нас маленька квартира. Там багато людей. І… — Еріка запнулася. — Я ще не готова ні до чого між нами.
Він не дивився на неї.
— Ти будеш із родиною, — сказав. — Я візьму готель.
— Тобто ти просто… окремо?
— Так.
Вона мовчала кілька секунд.
— Це не виглядатиме дивно?
Він знизав плечима.
— Зараз узагалі все виглядає дивно.
— Ти не злишся?
Він  злегка повернув до неї голову.
— На що?
— На те, що я… ніби з тобою, але не поруч.
Він зупинився на світлофорі.
Подивився на неї уважно.
— Еріко! — сказав спокійно. — Ти можеш бути не на моїй стороні. Але я на твоїй.