Розділ 22. Еріка

Еріка не дзвонила йому не тому, що не хотіла. І не тому, що боялася. Вона не дзвонила, бо сталося те, його вона зовсім не очікувала: дівчата приїхали раніше, ніж домовлялися, і квартира миттєво втратила тишу в якій можна думати, перекладати, зосереджуватися, не збираючи себе по шматках, і говорити з Тимофієм, називаючи його ім'я без страху бути підслуханою.
Таке враження, що з їхнім приїздом у Київ увірвалася ожеледиця. Чотири дні в тісному просторі із «цокотухами» робили життя просто нестерпним.
Ці дні Еріка сиділа за ноутбуком, намагаючись працювати. Відкриті файли, нотатки, закладки з японськими джерелами. Усе виглядало серйозно, наче у великої начальниці. Разом з тим текст не йшов. Кожне речення вимагало зусилля, ніби вона перекладала не з мови на мову, а з власної злості на папір.
Вона зловила себе на тому, що постійно думає про гроші. Не про суму, а про сам факт. Про те, щоб між нею і Тимофієм не було цього мовчазного боргу, який тисне сильніше за слова.
Два проекти, за які вона розраховувала отримати непогані гроші, зникли. Замовники перестали відповідати. Файли залишилися, час витрачений, а оплати так і не було. Фріланс виявився не тим акуратним порятунком, яким вона його уявляла.
Гроші, які вона мала заробити, і якими так нерозумно похвалилася перед бабусею, тепер мусила вислати з Тимофієвого переказу.
Еріка акуратно записала суму, яка прийшла від Константиновського. 
«Я обов'язково зароблю! Я обов'язково віддам!»
Вона дедалі частіше ловила себе на думці, що їй тісно. Не лише в кімнаті, а й  у власному житті. Спільна  з дівчатами квартира раптом перестала бути компромісом. Їй хотілося простору. Стіни, які не чують чужих розмов. Двері, які можна зачинити, і у них раз по раз не будуть стукати. Місце, де вона зможе бути не студенткою, не донькою, не «чиєюсь», а просто собою.
Від цього внутрішнього і зовнішнього тиску найменше чого їй хотілося — правильних і усвідомлених дій та вияснення відносин з Константиновським. 
Хай би не було тієї домовленості та того фіктивного шлюбу! Вона від цього відчуває себе ще паршивіше, ніж до того! Були б собі лише викладачем та студенткою! Він міг з будь-якою дівчиною з її групи заключити таку домовленість. Не мав би такого клопоту, як з Ерікою Мурчик!
«Чим, ну чим я думала, дозволивши собі такі відвертість із Тимофієм Сергійовичем? Як я могла довести все до такого стану? І чим я можу йому віддати за те, що він робить? Лише папірець, який дозволить полетіти в Японію на два роки? Еріка! Ти просто або з’їхала з глузду, або ти в нього…»
Вона не могла зізнатися, що закохалася в Тимофія. Це лякало. Коли відносини з чоловіком  називаються повагою, захопленням, вдячністю чи боргом — це якось простіше, ніж оте «закоханість». Коли з'являється це почуття, то починаєш зосереджуватися не на собі, а занадто живеш діями когось, приписуєш їм ті значення, яких може і не бути.

***
Сьомого січня староста прислала новий розклад.

Завтра у неї пари у Константиновського. Аж цілих три. Перша з них «Магістерський проект/Консультація з науковим керівником». 
З їх групи у Константиновського писала лише вона. 
І якби  тепер не хотілося Еріці Мурчик утекти від свого чоловіка, від наукового керівника тікати не можна.