Розділ 20. Тимофій

Ранок почався з ломоти.

Тіло нило так, ніби вночі він не спав, а довго йшов кудись проти вітру. Горло пекло, кашель виривався різкий, гавкаючий, неприродно гучний у тиші квартири. З носа текло, як зі стріхи під час відлиги.

Тимофій сів на край ліжка й кілька секунд просто дихав, прислухаючись до себе. Він умів хворіти правильно. Без паніки. Без перебільшень. Вода, таблетки, чай, постільний режим із планшетом та роботою. 

Він підвівся, поставив чайник, дістав із шафи ліки. Завжди одні й ті самі. Випив таблетку, навіть не дивлячись на упаковку. Виполоскав горло. Зробив усе, що треба,але чомусь не стало легше.

Раніше в такі ранки він думав про роботу. Про графік. Про лекції. Про дедлайни. Про те, що організм — це механізм, і якщо правильно з ним поводитися, він працює.

Сьогодні ж у голові вперто трималося інше. Йому захотілося, щоб Еріка була поруч.

Не для того, щоб вона щось робила. Не щоб бігала з чаєм чи прикладала холодний рушник. Просто — була. Сиділа десь неподалік. Читала. Мовчала. Просто була поруч. Тут.

Він злякався цієї думки так, ніби вона була непристойною.

 — Стоп, — сказав він собі. — Ти заходиш не туди.

Еріка погодилася на фіктивний шлюб зі страхом. Він це бачив. Вона йшла на це, тримаючись за умови, як за поручні. А тепер що? Він кинеться до неї з почуттями, яких сам до кінця не розуміє? Сказати, що кохає?

Він усміхнувся. 

Ні. Це було б брехнею або принаймні неточністю.

З його сторони це було щось інше. Повага. Захоплення. Спокій, який вона в ньому викликала. Усвідомлення, що поруч із нею хочеться бути… кращим чи принаймні — не гіршим, ніж він є.

Аркадій Валерійович має рацію і про слова і про очікування. Він розуміє, що дівчата, коли виходять заміж, навіть коли формулюють усе в найрозумніших конструкціях, усе одно чекають чогось.  Більшість чекають романтики, знаків уваги.  Не знати, що думала Еріка про справжній шлюб, а от від фіктивного мала досить чіткі очікування.

Він провів рукою по обличчю. Голова була важка, думки — розхитані.

Що він може їй дати? І головне — чи має він право щось давати, якщо вони домовлялися зовсім про інше?

Усі їхні чіткі, вивірені домовленості полетіли коту під хвіст у той момент, коли їх розписали одразу. Без підготовки. Без часу на звикання. Без можливості зупинитися й сказати: давай не так швидко.

Тимофій сидів у прохолодній кухні, з чашкою гарячого чаю і думав, що варто прикласти усіх зусиль, щоб не втратити дівчину, яка стала його дружиною швидше, ніж він встиг зрозуміти, ким вона для нього є.