Розділ 13. Еріка

Еріка сиділа мовчки хвилину. Не тому, що не знала, що сказати. Вона знала. Просто хотіла бути чесною не лише з ним, а й із собою. Вона не шукала рятівного слова. Вона шукала відчуття, що зможе витримати цей незрозумілий фіктивний шлюб.

— Тимофію Сергійовичу! — сказала вона нарешті. — Ми обговорили основні питання, однак у мене є конкретні потреби, в яких я сподіваюся на ваше розуміння і швидку реакцію.

Він не ворухнувся. Лише уважно дивився, ніби давав їй повний простір говорити.

— По-перше, — продовжила вона, — я мушу щось вирішити з університетом уже. 

— Це правильно, — сказав він одразу. — І це реально. Я допоможу вам усе оформити.

Вона ледь кивнула, відчуваючи, як напруга зменшується.

— По-друге, — додала вона трохи тихіше, — я не хочу міняти прізвище. Принаймні зараз. Для вас і для мене це створить неспокій, в першу чергу, в університеті. По-друге, для мене це переоформлення сотні документів. 

— Це не проблема, — відповів він спокійно. — І не вимога. Ви маєте повне право залишатися з власним прізвищем. 

Вона видихнула. Їй було важливо це почути.

Наступне питання давалося складніше.

— І ще… — вона зробила паузу. — Я не хочу бути для вас тягарем. Я хочу заробляти самостійно. Чи є можливість співпраці? Не формально. Можливо, переклади, проекти… Я не прошу грошей. Я прошу можливість працювати. Мені надважливо мати можливість отримувати  дохід. Я готова працювати більше, щоб отримувати… більше.

Він дивився на неї довше, ніж раніше. Не оцінюючи, а розуміючи.

— Еріка, — сказав він нарешті, — це я запропонував цей варіант. І якщо ми говоримо про шлюб — навіть фіктивний — то для мене неправильно не підтримувати дружину.

Вона хотіла щось заперечити, але він продовжив:

— Це не означає, що ви не будете самостійною. Це означає, що ви не одна. Частину своєї зарплати я все одно переказуватиму вам — за весь час нашого шлюбу. Не як допомогу. Як відповідальність.

Вона завмерла.

— Я… — почала вона, але він м’яко підняв руку.

— Це не кредит, — сказав він. — І не борг. І не те, що потрібно повертати. Це основа того союзу, який я вам пропоную.

Вона опустила погляд. Їй було складно прийняти це одразу. Але вперше — не страшно.

— Водночас, — додав він, — я допоможу вам знайти роботу.. Там, де це буде коректно і без конфлікту інтересів. Ви будете заробляти. Я цього хочу.

Вона кивнула.

— І ще одне, — сказав він. — Ви можете звертатися до мене з будь-якими питаннями. Я не буду вас уникати. Однак, в університеті ми зберігаємо дистанцію. Без натяків. Без зловживань. Академічна етика — понад усе.

— Мені це підходить, — сказала вона одразу. — Я цього теж хочу.

— Хочу вам сказати ще одну річ. Про яку ви не запитуєте, але яка важлива для нас обох. — Тимофій важко видихнув. — Я ніколи ні з ким не зустрічався. Постійно навчався і працював. Для мене це… вперше. Я не збираюся нікого шукати поза шлюбом…  Я надіюся, з вашої сторони не буде ніяких неочікуваних ситуацій такого плану.

Еріка засоромилася і тихо відповіла:

— У мене все так само. 

Вони замовкли.

— Тоді…ми…домовилися? — обережно запитав Константиновський.

— Тоді, — сказала вона рівно, — я згодна.

Тимофій кілька секунд мовчав. Його вигляд свідчив про глибоке занепокоєння перед наступною думкою, яку він збирався озвучити.

— Якщо ми все обговорили. — сказав він нарешті, — я пропоную подати заяву сьогодні.

Вона здивовано підвела очі.

— Сьогодні?

— Так. Її все одно розглядатимуть місяць. У вас ще буде час, щоб …передумати.

— А як же ви? — здивувалася Еріка. — І ваш грант…

Він  знизав плечима.

— У мене є теж місяць, щоб ще раз усе зважити. Незалежно від того, яке рішення я зрештою прийму, — він подивився на неї, — я буду на вашому боці. І з університетом. І з роботою. І з усім, що ви зараз тягнете на собі.

Вона слухала й ловила себе на думці, що це звучить не як обіцянка, швидше як факт уже прийнятий ним усередині.

— Тимофію Сергійовичу!

Еріка не могла підібрати слів, щоб висловити всі почуття, які вмить змішалися у ній. Ніхто їй не говорив такі речі. І ось вони лунають із уст того, хто завжди виконував сказане ним. І якщо шлюб він пропонує фіктивний, то момент його сумнівів і його слова були щирими і справжніми.

— Я не знаю, що вам на це відповісти…—  в очах Еріки заблищали сльози. — Ви даєте мені так багато… Що я можу зробити для вас?

— Просто бути на моїй стороні.