Бути людьми
Опале листя
(за мотивами збірки І.Я. Франка «Зів’яле листя»)
Вони зустрілись. Глянув він –
І наче серце обімліло,
Усе навколо посіріло,
А звуки – мов порожній дзвін.
Вмить зникло все, лиш голос чув,
Єдиний голос в цілім світі,
Що вів його в долину квітів.
Почув його – й про все забув…
Вона зирнула. Зникло все.
Ще, мабуть, спить чи, може, встала?
Чом раньш його ще не стрічала?
Куди ж думки її несе?..
Зернина впала, проросла,
Вона не чула побажання –
Росла й цвіла, Квітка Кохання.
Та лиш страждання принесла.
Недовго жити їй було:
Її зірвали, поламали,
Ногами зверху притоптали те,
Що чарівно так цвіло.
Зів’яв, засох той білий цвіт.
Та листя жовтеє опале
Гербарієм на серці стало,
І зна тепер його весь світ.
Відредаговано: 08.02.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
