Бути людьми
Дивна казка або «Memento mori*»
Вже нічка надходить, птах пісню заводить,
Радіє, що гарна весна.
Коли ваша ласка, розкажу вам казку,
Що раптом на думку прийшла.
Жила десь на світі між рік, трав і квітів
Людина собі самотна.
Раділа, співала і в мріях складала,
Що зробить колись ще вона:
«Я дім побудую, куплю коня, збрую,
Корали і перли куплю.
І куплю садочок, а в ньому ставочок,
В котрому я риб наловлю.
Куплю самоцвіти гарніш всяких квітів
І одяг пошию собі
Найкращий між люду. І заздрити будуть
Мені всі царі й королі!»
Так думку без краю людина гадає
І замки будує в думках,
Аж тут все стемніло, земля помарніла,
Роздався враз грім в небесах:
«Ти хочеш ставочок, вишневий садочок,
Із золота хочеш мости.
А що ж ти, людино, для інших зробила,
Кому помогла хрест нести?
Не ждала питання? Та знала завдання.
Ти знала, для чого живеш.
І радість, і горе, та memento mori –
Людино, знай, що помреш!
Питаєш: майбутнє? Чекаєш щось путнє?
Всміхаєшся мило собі…
Майбутнє всміхнеться, як «нині» озветься
Акордом твоїх добрих діл.
*mementō morī (лат.) - «пам'ятай, що [доведеться] вмирати», «пам'ятай про смерть»
Відредаговано: 08.02.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
