Розділ 25. Метал теж піддається вогню

Діна, як ніхто, розуміла важливість цього дня для Віки. Саме тому поїхала разом з нею та Гнатом до Німеччини. 

— Хвилюєшся, люба? – запитала Діна, беручи Віку за руку. 

— Так, не віриться, що я знову зможу бачити. Хоча, це ще не відомо точно, – легко усміхнулася Віка, стискаючи долоню Діни. 

— Все буде гаразд, – намагалася підбадьорити її Діна.

— Навіть не уявляю, що я відчуватиму, коли зможу побачити Лілічку. Я приблизно в голові уявляю її образ, але бачити очима – це інше. 

— Чесно тобі сказати, вона більше схожа на Гната, але у неї твої очі, — сказала Діна.

Віка розсміялася і відповіла:

— Так усі говорять, що вона татова донечка. Знаєш, я насправді дуже вдячна Гнату, якби не він, не знаю, як би я справлялася. На ньому було все: підгузки, суміш, купання. Я ж …я ж не могла робити це повноцінно. Звісно, мама ще допомагала, але мене завжди це хвилювало…

— Вікусь, Гнат любить тебе і доньку свою любить, я певна, що він робив це з радістю.

— Так, але я теж хотіла це робити, допомагати йому, а не бути ще одною дитиною, — говорила Віка з сумом.

— Ох, люба…

— Може, ти мені скажеш, звідки гроші на операцію? – несподівано запитала Віка.

— А Гнат тобі не сказав? 

— Гнат каже, що Степан дав, але тоді у мене нове запитання, звідки вони у Степана? – задумливо говорила Віка.

— Не знаю, може від якихось волонтерів… — знизала плечима Діна.

— Ви всі щось приховуєте від мене, посміхнулася Віка. — Ну, може, ти ні, бо я знаю вміння мого братика говорити "відкрито". Він завжди тримав все в собі, тож я тебе не підозрюю, люба, ти, мабуть, теж не в курсі, – щиро усміхнулася Віка. 

   Діні стало ніяково, в горлі стояв ком. Як це недоговорювати своїй подрузі? Степан каже, що це для її блага, але Діну роздирало сумління. Їй було жаль подругу, водночас було жаль і Артура. Хоч Степан і казав їй його не жаліти, проте, не виходило. Вкотре вона думала, як добре, що їй так пощастило з батьками і з братом, і навіть з чоловіком. 

— Добрий день, нам потрібно підготувати жінку до операції, – ввічливо посміхнулася медсестра. 

   Діна полегшено видихнула, але відчуття важкості та недосказаності залишилося. І лиш, коли Віка сховалася за дверима, Діна прошепотіла їй услід: "Пробач нам, якщо можеш."

###

   Коли усе було готово і залишалося лиш кілька годин до операції Віка вирішила ще раз зайти до Діни. Вона вже добре навчилася орієнтуватися у просторі, тож знала, де її палата. Навіщо чекати в маніпуляційній, якщо можна провести час з подругою. Гнат тим часом заповнював якісь документи. Віка вже хотіла зайти, але почула, як Діна говорить через телефон зі Степаном. Посміхнулася про себе, бо була щаслива за цих двох, але несподіване ім'я скувало її рух.

" Але ж Артур…"

   Артур…Це ім'я змусило її серце битися швидше. Дихання пришвидшилось, спогади накрили собою. 

   "Віка питала мене про гроші…Степане, я більше так не можу, вона моя подруга, а твоя сестра."

   "Значить, таки щось приховують, і до чого тут Артур?" – думала Віка, прихилившись до стіни. Розум підказував йти звідси, щоб часом бува, знову не почути про Артура, але ноги залишалися, все ж так само стояли на своєму місці. 

   "Але ж Артур твій друг, як ти можеш так вчиняти з ним?"

   "Друг?... — Віка розгублено втислася у стіну. "Такого бути не може! Такого просто не може бути! Ворог – так, але друг…Ні, тут щось не так, може, Діна не зі Степаном говорить? Що це все означає?"

"Степанчику, це несправедливо."

   "Ні, таки з Степаном говорить. Чому? Адже Степан більше всіх ненавидів Артура, що могло змінитися?" 

Гнат підійшов і не міг зрозуміти, чому Віка стоїть під стіною і не заходить в палату.

— Вікусь, що з тобою? – запитав він, торкаючись її обличчя. 

   Вона мовчки взяла його за руку і зайшла в палату. 

— Степанчику, я передзвоню, — сказала Діна, кладучи слухавку. 

— Я думаю, вам варто розказати мені дещо… – сказала Віка спантеличеним голосом. 

— Вікусь, я не думаю, – почав говорити Гнат, хвилюючись за свою дружину.

— Ні, Гнате, я думаю варто, – перебила його Віка. — Ну, а ти Діна? Я думала, ми подруги…

   Діна мовчки ховала погляд, хоч розуміла, що Віка і так його не бачить.

— Розкажіть мені, як до цього всього причетний Артур.

###

   Після нелегкої розмови Віку забрали на операцію. Гнат, прихопивши гітару, пішов грати, а Діна так і залишилася сидіти в палаті. Вона була розгублена і пригнічена. По реакції Віки було не зрозуміло, як саме вона відреагувала на це все. Говорила здебільшого Діна, через те, що і сам Гнат не все знав. Він нервово перебирав волосся, час від часу поглядаючи на дружину, яка мовчки слухала Діну. 

   "І що тепер? Як я маю про це сказати Степану? – подумки говорила з собою Діна. "Знову подумає про мене, що мала і необачна."  Діна намагалася відігнати від себе назойливі гнітючі думки, але розуміла, що розмова з Вікою вже відбулася, а от розмова зі Степаном ще попереду. 

— Степане, пробач, але Віка все знає… – швидко проговорила, як тільки він відповів на дзвінок. Потім сильно стисла очі, ніби боялася б темряви. 

   Кілька секунд мовчання тягнулися вічність, перш ніж почулося його дихання.

— І?

— Що і? – запитала Діна, розплющуючи одне око.

— Як вона на це все відреагувала? 

— Чесно, я не знаю, бо її майже одразу забрали на операцію. 

— А Гнат?

— Гнат просто хвилюється за неї, – видихнула Діна, нарешті розплющивши очі.

— Ну і як же так сталося? – вже суворіше запитав Степан, на що Діна знову засмутилася.

— Це я винна…– тихо сказала Діна, – я не помітила її за дверима, коли говорила з тобою. 

— От знаєш, що ти зробила? Ти наче кинула мене з того чортового колеса, на якому ми каталися в наш останній ідеальний день. Просто ось так от, викинула з кабінки безжально вниз головою з шаленої висоти! – говорив він відносно спокійно, але так сухо, що кожне слово застрягало десь всередині.