Розділ 7.1 Сховатися в неї.

Події минулих днів…

— Тобі не здається, Артуре, що подруги твоєї Вікусі занадто втручаються у ваші стосунки? – запитала Тамара Артура, коли той повернувся з чергового побачення. 

— Та ні, дівчата ж люблять потеревенити. Нехай, – говорив він з посмішкою. 

Тамара невдоволенно причмокнула. 

— Який же ти в мене дурний, сину, — почала говорити холодним твердим голосом. — Та ж вони налаштовують Віку проти тебе! Чи ти думаєш, що після всіх тих обмежень, що їй встановив, вони говорять про тебе добре? – хмикнула. — Треба хапати своє щастя! – схопила вона його за плечі. — Якщо дійсно любиш Віку, подруг треба позбутися, ти мене зрозумів? – наполягала Тамара застилаючи шепотом його вуха. 

— А чи не занадто це? – запитав він повертаючи до неї голову.

— Занадто, це дозволяти своїй дівчині спілкуватися з усіма підряд, – говорила, а він відчув її руки на своїх плечах. — Ти от глянь хоча б на її ту Катьку… Дівчина легкої поведінки, – фиркнула Тамара. — А інша он розлучилася всього через пів року після одруження, ну це хіба норма? – запитала проводячи руками по спині. — Я з твоїм батьком вже понад 15 років разом…Синочку, я ж бажаю тобі добра, – додала нарешті відриваючи руки.

— Я не твій син, Тамаро! – невдоволено відрізав Артур.

— Ти в мене занадто добрий з Вікою…Квіти, подарунки ледь не щодня. А вона що?....Вона тобою не цінує, синочку, – говорила жалісливим голосом, погладжуючи по голові.

— Я її люблю! – сказав Артур, забираючи її руку від свого обличчя. 

 Тамара посміхнулася, і сказала.

— Ох, дурненький мій синочок, вона все одно обере іншого, а не тебе… – сказала з легкою посмішкою на обличчі і з сміхом у словах. 

— Не говори так….

— А ти знову примчиш до своєї мамочки, яка любитиме тебе завжди! – говорила спокійно, впевнено.

— Ти не моя мати. В мене все вийде з Вікою. В нас все вийде! – кинув Артур виходячи з кімнати.

###

   Артур вкотре втікав до Віки захоплений нічним кошмаром. Руки тремтіли, дихання переривалося. Волосся на його голові аж злиплося від вологи. Тремтячими руками завів автівку. Зараз, кілька хвилин і він буде в неї. Вона його обійме і він про все забуде, він про все забуде…

— Знову кошмар? – запитала його сонна Віка, кутаючись в халат. 

   Він нічого не відповів, лиш сильніше кинувся до неї в обійми, горнувся, вбираючи її ніжність та тепло. 

— Все добре, це був лиш сон, – погладила вона його по голові. — Глянь на мене, – взяла вона його обличчя до себе в долоні. А він ховав погляд, знову ховався від неї. Ховався в ній. — Що з тобою? Скажи мені…

  Але він лиш заперечно затряс головою. 

— Дозволь просто побути з тобою кілька хвилин, бодай п'ять хвилин в твоїх обіймах, – просив відчайдушно тулячись до неї.

— Артуре, зараз ніч, у мене всі дома, тай мені рано вставати на роботу, – замялась Віка, явно не радіючи такому нічному візиту. 

— П'ять хвилин, благаю. Хоча би п'ять хвилин, – пригорнувся він до неї, наче вона була його останнім шансом. 

   Віка бачила Артура в тому стані не часто. Зазвичай він був жорстким до неї і ставився з холодком, а інколи навіть з агресією. Але зараз він виглядав таким беззахисним та немічним.

— Гаразд, заходь, – здалася вона. — Але на п'ять хвилин. 

   Він зайшов до неї в кімнату. Дихав спокійно, умиротворено. Опустив голову їй на коліна, а вона гладила його по волоссі. Це були інші дотики. Приємні, м'які. Ніжні.

— Ти подаруєш мені колись донечку? – несподівано запитав Артур, ледь відриваючись від колін і шукаючи її погляд.

— Артуре, ще рано про таке говорити, ми знайомі лиш кілька місяців… – відповіла спантеличена Віка, гладячи його по голові.

— Тільки не кинь мене, благаю! - попросив він, знову опускаючи голову їй на коліна.

— Та про що ти говориш? – здивувалася вона. — Це я хвилююся, що ти мене залишиш! Просто твої постійні дорікання і звинувачення. Мені боляче… – сказала з гіркуватим присмаком болі в словах.

— Пробач, мене…прошу, пробач мене… – шепотів він, засинаючи на її колінах. 

   Він знову проспить всю ніч в її обіймах, вона обійматиме його, хоч він і обіцяв їй, що це триватиме лиш п'ять хвилин…Але він мріяв, щоб так було завжди. 

###