Розділ 4.1. Вибір без вибору.

Степан ніколи не міг подумати, що така прекрасна дівчина, як Діна стане його. Не просто його коханою дівчиною, а дружиною. Коли побачив її у весільній сукні просто не міг відірвати очей. Вона така легка і нереально красива. Всміхається йому, а він розуміє, що вона для нього замінила цілий світ.

   Цей день запам'ятався йому назавжди. Не тільки через власне весілля, але й через приємне хвилювання за сестру. Він добре запам'ятав той момент, коли вони нарешті з Діною залишилися удвох, і його так і манили до себе її ніжні губи, як в двері знову постукали. 

— Вибач, Степане, – сказав Гнат, чухаючи потилицю. — Але там цей…Віка, здається, народжує, – сказав він дещо розгублено. 

Степан перезирнувся з Діною і запитав:

— Дін, допоможеш їй? 

— Так, – посміхнулася вона, все ж швидко цілуючи його у губи. — Але якщо ти спершу допоможеш мені, – вказала вона на свою пишну сукню. 

— А, ти про це? – якось розублено сказав Степан. — Звісно. 

— Може, хай спочатку Гнат вийде? – посміхнулася вона, бачачи, як незграбно Степан намагається справитися з корсетом. 

— Гнате, закрий двері! – суворо сказав Степан. — Не бачиш, їй треба переодягнутися, – голосно додав, чим ще більше розсмішив свою дружину. 

— Та гаразд, гаразд. Тільки ви там пошвидше, бо це не може чекати.

   І заманулося ж Діні робити весілля на невеликому острові, куди всіх привезла одна яхта. Так, як в Україні вже був кінець осені, Діна захотіла весілля на Мальдівах. Але Степан був згідний на все, лиш би його принцеса була щасливою. Тільки от ніхто не врахував той факт, що інша принцеса захоче з'явитися на світ саме в той самий день. 

— Ти пробач, Степане, що я псую тобі такий день. Але для Віки була важлива підтримка Діни. 

— Це моя сестра. За що вибачаєшся? – підтримав його Степан. 

   Віка та Діна дійсно швидко знайшли спільну мову. Вони добре ладнали і були хорошими подругами. 

   Коли вони нарешті прибули в лікарню, а Віку забрали в родзал, Гнат місця собі не знаходив. Ходив туди-сюди в очікуванні, нервово перебираючи пальці. 

— Та все буде гаразд, – сказала Діна, кладучи йому руку на плече. На що Гнат швидко їй посміхнувся і сказав:

— Дякую, але я все одно хвилююся. 

— Ви вже придумали ім'я для неї? – намагалася відвести від тяжких роздумів Гната Діна.

— Ліля. Ми назвемо її Ліля.

— Гарне ім'я, – сказав Степан.

   За кілька хвилин до них вийшов лікар і сказав, що Віка народила. Всі хотіли побачити маленьку Лілю, лиш тілька Віка не могла бачити власної доньки. Вона посміхалася і плакала водночас. І лиш Степан стиснув руки в кулаки, в душі проклинаючи Артура. 

###

   Майже перед самим Новим Роком, Діна теж ощасливила Степана новиною про свою вагітність. Він тоді якраз був на фронті, але його відпустили додому. Таким щасливим, як тоді він не памятав себе ніколи. Та приїхавши, застав Діну в ліжку. У неї була висока температура і сильна задишка. Батьки не відходили від неї, але стан все погіршувався. Сказали, що це нове вірусне захворювання – коронавірус. Лікування, як такого, не було, тож лікарі не давали ніяких гарантій. Коли дійшло до запалення легень постало питання про збереження вагітності. 

— Вашій дружині потрібно приймати сильні антибіотики, але, на жаль, це вб'є вашу дитину, – почув Степан невтішні новини. — Лікування треба розпочати якнайшвидше, відлік йде на години, далі тягнути не можемо. 

   Знову цей вибір без вибору прийшов його життя. "Ну чому так?" – подумав він, гепаючи руками об стіну. Він відчував вже таке, коли приймав рішення вбити батька і там в полоні. Ненавидів цей стан. Ненавидів себе в цьому стані. Хоча тут вибір був очевидним. Так було завжди, от тільки визнавати це не хотів. Приймати це не хотів. 

— Гаразд, дайте нам п'ять хвилин, – сказав Степан, повертаючись до неї в палату.

   Діна лежала на ліжку, коли побачила чоловіка одразу стала посміхатися. 

— Мила моя, ти як взагалі? – запитав Степан, цілуючи її руку. 

— Вже краще як ти прийшов, – прошепотіла вона. —  Тільки хвилююся за нашу дитину. З нею ж все буде гаразд? – запитала вона, пильно дивлячись йому в очі.

"Що їй сказати?...Господи, що я маю їй сказати?" – подумки говорив Степан, сильніше стискаючи її руку. 

— Діночка, ти будеш здорова, все буде гаразд, люба моя, – відповів він, торкаючись її блідого обличчя. 

— З нами все буде гаразд, – посміхнулася вона. — Степане, я збережу нашу дитинку, я знаю, як ти її любиш, як ти любиш нас. Я боротимуся, – говорила вона, зовсім не підозрюючи, що за кілька днів дізнається, що її дитина померла.

— Звісно, мила моя. Без тебе жити я не зможу. Ти для мене все, – сказав він, ніжно її обіймаючи. — Я мушу дещо сказати лікарю, я приведу твою маму, добре? – намагався посміхатися він. Вона кивнула, відпускаючи його руку.

   Як вона це переживе? Як?? Ну чому вона? Її душа така ніжна, така легка. 

Степану хотілося кричати, але натомість він вийшов і подивився на лікаря.

— То що ви вирішили? Ми можемо продовжити лікування тими препаратами, які збережуть вагітність, але я не знаю чи це дасть якісь результати. Так ми ризикуємо втрати їх обох.

— Врятуйте мою дружину. Найперше дружину, зробіть все можливе, — відповів Степан. 

   Два дні потому налякана Діна помітила, що в неї кровотеча. Плакала і кликала на допомогу, а він стояв за дверима палати і теж плакав. "Пробач, мила, пробач мене, але я не міг тебе втратити, не міг!" - подумки говорив Степан, відчуваючи її розпач. 

   Коли вже все було позаду, вона сиділа, дивлячись кудись у вікно. Він приніс їй еустоми, але вона навіть на них не подивилася. 

— Я не змогла. Я втратила її, – сказала Діна, побачивши чоловіка.

— Мила моя, – припав він до неї. — Ти ні в чому не винна. У нас будуть ще діти…хороша моя. Головне – ти жива. Головне – тобі краще.

   Але вона мовчала. Втрата була для неї занадто тяжкою. Лиш через місяць він знову побачив її посмішку. Тоді до них приїхали Віка з Гнатом та маленька Ліля. Видно було, що Діна любить дітей. Але Степан понад усе на світі любив свою дружину. І він ніколи не жалів, що обрав її. Але томився від того, що Діна у всьому звинувачувала себе. Дивитися на її страждання було нестерпно, тому намагався підтримувати її завжди і у всьому.