I

 Ох i настраждалася я з чоловiками! Не щастило менi з ними. Перший не оминав жодної спiдницi. Я спочатку вважала, що зi мною щось не гаразд. Привела в порядок зовнiшнiсть. Одягалася за останнiм писком моди. Готувала вишуканi страви i кожного дня прибирала в кiмнатах. Та коли застала його в нашому лiжку з сусiдкою, однокласницею моєї мами, то зiйшла пелена з очей. Все зi мною гаразд. То мiй чоловiк бабiй.
 Щоб легше пережити розлучення, придбала песика — йоркширського тер'єра. Нам було добре вдвох. Я почала вести здоровий спосiб життя. Закохалася в спорт. Забула про делiкатеси. Рахувала калорiї. Кожного ранку з Йорiком бiгали парком. Там познайомилася з господарем рожевої болонки. Вiдтодi бiгали вдвох, а точнiше — вчотирьох. Сподобався менi цей симпатичний чолов'яга. Тiльки запах, що йшов вiд нього, iнодi дратував. Закохалася я в нього по вуха, i напевне, з цiєї причини тодi не зрозумiла, що це перегар. Смiшно згадувати, але було саме так. Пiсля одруження ми мешкали в моїй квартирi. Кожного дня чоловiк пiсля роботи приходив напiдпитку. Його болонка iз нiжного i лагiдного звірятка ввечерi перетворювалася у справжнього монстра. Ми з моїм Йорiком не мали можливостi ввiйти до кiмнати, де хропiв п'яниця. Коли мене вперше вкусила Гертруда, я не надала цьому великого значення, але коли вона ледь не загризла Йорiка, моєму терпiнню настав кiнець. Наш шлюб не витримав i половини року. Ми розлучилися. Яким же було моє здивування, коли незабаром на порозi квартири я зустрiла болонку колишнього. Розумна собака покинула його, щоб бути зi мною поряд. От тобi i жiноча солiдарнiсть! Я зрадiла Гертрудi, i ми стали мешкати втрьох. Болонка була менi за подругу. Вона вміла передбачувати хорошi i поганi подiї мого життя. Глянувши вранцi в очi Гертруди, я вже знала варто чи нi напружуватися на роботi. Маленькi друзi вiдчували настрiй, пiдтримували в скрутi i радiли моїм маленьким i великим перемогам.

— Люсько, ти забула, скiльки тобi рокiв? — по приїзду мами мiй ранок починався з цiєї фрази. 
— I тобi доброго ранку, мамусю!
— Я всю нiч не спала. Бридко бачити тебе не з чоловiком i дiтьми, а iз зграєю собак.
 Я глянула на песикiв. Згадала колишнiх i вiдразу забула про маминi докори. Кожний обирає своє життя. Нам добре втрьох, а коли поряд мамуся — ще краще.

— Донечко! Де плануєш провести вiдпустку?
— Вдома. Якось не можу в чужі руки віддати Йорiка i Гертруду. З ними їхати не хочу. Гертруда без паспорта. Можливi проблеми. Та й немає бажання мiсто залишати. Добре у нас влiтку.
— Я могла б забрати твоїх бобикiв до себе, але вони мене не люблять. Та й не хочу, щоб собачий запах квартиру псував.
— От i добре, — я мiцно обняла матусю-правдолюбку. Важко буває з нею. Стiльки я червонiла через ту правду... Зараз образи згадую з посмiшкою. Хіба можна ображатися на того, хто тебе любить?

 Цвiли липи. Неймовiрний аромат проймав наскрiзь. Мої песики швидко вгадували мої думки i бiгли в потрiбному напрямку. Сонце посмiхалося крiзь вiти дерев. Щебетали поодинокi пташки. Ось воно щастя! Моє. Iншого менi не треба... Та мою iдилiю зруйнувала сварка, яка вiдбувалася на базарi.  
 Щосереди до восьмої ранку з того боку базарної площi, що межувала з парком, продавали старий мотлох. Я завжди дивувалася, як можна брати грошi за речi зi смiтника? Але молодий продавець виглядав таким беззахисним у сварцi з кульгавим дiдусем, що наша трiйця не могла пройти повз них. Спочатку Гертруда, а згодом i Йорiк, почали кидатися на дiдуся. Старий замовк i з подивом дивився на нападникiв. 
— Фу! Фу! Припинiть! — я намагалася попередити нову сварку, яка мала виникнути через моїх невихованих друзiв. Не хотiлося псувати настрiй поважному чоловiку. 

 Дiдусь посмiхався. Сподобались йому мої песики. Йорiк швидко заспокоївся, лише Гертруда iнколи гарчала. Почувши команду "поряд", мої вiрнi друзi обiгнали мене i побiгли знайомою стежкою. Я вiдчула на собi погляд. Знала, що то молодий чоловiк їсть мене очима, але обертатися не стала. Ще чого? Знаю собi цiну. Та про що це я? Яка там цiна? Двiчi придбаний товар нiчого не вартий.