Розділ 5. Інтір

Розбудили мене ласкаві кігті, які встромилися трохи вище коліна. Я з виттям підстрибнув на ліжку, у пальці одразу ж влетіла кана, спалахнув вогонь на верхівці—  але цим усе й закінчилося. Не так вже й багато було істот, які здатні проникнути в мою спальню, причому ще й так нахабно впитися в моє стегно кігтями й іклами!

— Чого тобі треба? — різко запитав я, простогнавши. Мобіфон показував, що зараз близько опівночі. Отже, я ліг лише три години тому. Пізно ліг, до речі, довго розбирали з третім радником митні збори на молочні продукти. Коли закінчили, мені здалося, що я не те що на смак, а й на нюх і зовнішній вигляд зможу розрізнити, де молоко, де ряжанка, а де й зовсім кефір... Хаос його забирай, скільки всяких божевільних продуктів на цій Землі!

Аватар Маолайра зашипів, розкривши вологу червону пащу. Зубів там вистачало. Я згадав про укус і відкинув ковдру — все правильно — звірюка прокусила не тільки штанину, а й шкіру.

— Зараз нагороджу блискавкою під хвіст, — попередив я. У відповідь шипіння перейшло у виття, яке буквально роздирало слух.

Я ледь стримався, щоб не кинути в його бік кану, та тільки марно. Не любили ми з Маолайром один одного, до моєї сестри він пестився, об батьків обтирався, а мені діставалися тільки подряпини й укуси. Напевно, все через той випадок, коли я в дитинстві наступив йому на хвіст.

Але наскільки б паршивим не був характер аватара, зазвичай він після чергового нападу зникав. Дара припустив, що це його тактика нагадати про себе, мовляв, показати, хто тут господар. Не змирився звірюка з тим, що батько передав мені Тіарну. Але сьогодні він не просто не розчинився у повітрі, знущаючись і задерши хвіст, а й продовжував сидіти на ліжку, притуливши вуха до голови, і басовито нявкати.

— Що сталося? — я миттєво переключився і зістрибнув з ліжка.

Аватар тієї ж миті опинився у мене в ногах. Значить, усе правильно, на якийсь час ми забудемо про ворожнечу й займемося справою, яка не потребує зволікань. Ринн я накинув без нижньої сорочки, і, як є, босоніж і з каною метнувся за аватаром. Довгий хвіст уже зник за дверима. Для цього йому навіть не потрібно було їх відчиняти, не те що мені.

— Хаос! — рявкнув від подиву черговий гарда з «синіх стрічок». Мені вони були не потрібні, але Дара наполіг. Завжди стояла охорона біля покоїв, значить, і в період мого правління має стояти. Справді, хто я такий, щоб змінювати ці звичаї?!

Здивований гарда одразу виправився, завзято шарахнув себе в груди кулаком, але на обличчі я встиг помітити запитання: що це Володар робить посеред ночі та ще й у такому вигляді. Усі надто звикли, що мене в цей час будити не можна — інакше швидко відправлю у вуличні регулювальники на декаду.

— За мною! — наказав я і метнувся вперед, туди, де миготіли вогні у формі аватара Маолайра. Коридори пливли — змінювалося розташування кімнат, пролітали повз сходи, і раптом з'являлися несподівані отвори, Маолайр вів нас до мети, і я вже здогадувався, де закінчиться наш шлях. Скарбниця? Але що там могло трапитися?..

Першим моїм поривом було спалити все дотла. Тканина ринн затріщала на плечах, але я стримав свій хаос. Вхід до скарбниці залишався цілим, замки непорушні, а ось моноліт каменю зовсім поруч із входом ніби проїла якась істота. Але ні кислота, ні вогонь не здатні зашкодити Маолайру! Аватар кинувся мені під ноги, коли я хотів доторкнутися до оплавленої поверхні. Я кивнув йому, погоджуючись, що робити цього не варто, а от викликати фахівців потрібно було.

Але поки гарда відправляв виклик, поки команда дісталася, я вже точно знав, що саме винесли зі скарбниці. Сказати, що це мене розлютило, було нічого не сказати. Я намагався дихати глибоко й спокійно, згадував уроки з дитинства, інакше мій хаос — він і так похмурою завісою тиснув на навколишній простір — погрожував просто розтерти тут усе в пил. А в скарбниці було чимало тендітних і цінних предметів, книжок і прикрас, тож цього допустити ніяк не можна було.

Постамент із парною Тіарною зпорожнів. Мені знадобився якийсь час, щоб прийти до тями і зайнятися оглядом решти — а то невідомо, що ще пропало. І поки я оглядався, звіряючись по пам'яті з описом, думки раз у раз поверталися до тієї неприємної ситуації, в яку я потрапив. Саме я. Просто тому що на мені зараз чоловіча Тіарна. Та неан, яка одягне Тіарну, стане моєю дружиною і співправителькою. І іншої в мене вже не буде, бо сам Анорд стане їй захистом. Так само, як зараз він захищає мене.

Хаос! Як таке взагалі могло статися? Але зараз не до порожніх «як», головне хто...

Хто це міг зробити? Кому це вигідно?

Несса? Її батько мітив на місце третього радника, двічі підходив до мене з несміливими запрошеннями на вечерю, його становище в суспільстві та ранг це дозволяли, але старий Шибел поки що міцно тримав владу у своїх руках. І міняти свого наставника на того, хто труситься від бажання швидше набити свої кишені, я не збирався.

Раннан? Її сімейство спало і бачило, як вона посідає місце Володарки, вони наче навіть не сумнівалися в тому, що я погоджуся на цей шлюб і що Маолайр прийме нову господиню. Швидше навіть, що Маолайр прийме, моя думка якось Раннан не цікавила. Як вона сказала? «Хіба я не те, про що тільки може мріяти чоловік? Ось мої губи, ось мої груди і стегна, запропонуй мені бути поруч, і все це стане твоїм». Я хотів відповісти, що хочу бачити поруч із собою дружину, а не ляльку для утіх, але мене перебили.

Дара тоді зареготав так, що було чути на весь зал прийомів, ще й заляпав усе довкола ягідним соком — і сукню наймилішої Раннан теж. Її перекосило від переляку і злості, а потім і зовсім їй довелося покинути вечір. Не залишатися ж у брудній сукні серед ідеально одягнених подружок, які зловтішно поглядали у її бік.