Розділ 4

— Розташовуйся комфортніше, —  Дара вказав мені на крісло навпроти столу. Ми сиділи в кабінеті ректора, який люб'язно надали для допитів — або розпитувань. Я тут була всього-то один раз і тепер почувалася як на голках.

До того ми цілком мило йшли пліч-о-пліч, і величезний хаотик справді не поспішав: чемно притримував мені двері й чекав на сходах. Руки мені не пхав, нав'язливо допомогу не пропонував, тобто поводився майже бездоганно. Я б навіть запідозрила, що Теас його попередила, як зі мною спілкуватися, щоб не викликати сказу. Але ні, просто відчуття від цього Дари були приємні. Він був наче величезний острів, так би мовити, безпечний притулок посеред бурхливого океану.

Повз нас пробігали строєм школярі, прагнучи притиснутися до стіни, всі підряд били себе кулаком у груди — вітання серед військових було таке. Точніше, тутешні учні не військовими були, а... Захисниками? Мисливцями? Бойовими одиницями? Так, відмовитися від навчання можливості не було, бо хаос — дивну силу всередині кожного з них — потрібно було приборкати. Але після закінчення школи хаотики могли просто повернутися в родинне гніздо або працювати, як і всі.

Звісно ж, більшість вступала до бойових підрозділів, щоб боротися з порожніми. За це добре платили, а ще з'являлася можливість налагодити вигідні зв'язки. Усе через те, що в більшості випадків могутні хаотики якраз у бойових підрозділах і числилися. А отримай хтось із випускників рекомендацію від того ж Дари, то і весь його курс буде мати добру славу!

Ну і ширші знайомства допомагали зустріти майбутніх дружину або чоловіка. Щойно я до школи працювати пішла, то від знайомих і сусідів довелося відмахуватися тростиною. Тому що «ой, проведи мене всередину, я обов'язково зустріну того самого, він подивиться на мене і збожеволіє від мене, і забере мене з собою в свій особняк». Далі мрії трохи різнилися: від «забезпечить мене на все життя» до «він вже точно зі мною не розлучиться».

  Ось тільки не всі хаотики мали тенденцію так залипати як Дара. І розлучення в них були. І сварки в сім'ях. Загалом, усе як у людей.

Тільки Теас поділилася зі мною по секрету, що ті, у кого ранг вищий і сил більше, розлучаються рідко, але й другу половинку шукають довго, і без певних почуттів не одружуються. Щось там було пов'язано з дітонародженням.

— Чай? — усміхнувся Дара і, ледь дочекавшись мого невпевненого кивка, поклав руку на статуетку страшненької анордської горгулі. Майже ніяких спецефектів я не побачила, хіба що у статуетки на кілька миттєвостей блиснули скляні очі. Це теж було свого роду спілкування з будівлею, тільки зв'язок був трохи іншим, не таким, як у мене з бібліотекою.

— Я замовив ще солодощів до чаю, сподіваюся, ти не проти? — вимовив хаотик доброзичливим тоном.

А в мене все всередині просто-таки заледеніло й око засмикалося. Ми ж не друзі! Ми тільки-но познайомилися! Я розуміла, що для хаотиків це нормально — прийняти в ближнє коло і миттєво змінити манеру спілкування, ставлення, думки про людину — та все змінити!

Варто було мені вписатися в це саме коло одного з настільки крутих босів, що мені, звичайній бібліотекарці, і дивитися на них не варто було, як цей самий бос мені чай замовляє і тістечками пригощає... І він, що найстрашніше, не відмовить мені, якщо раптом мені заманеться і я дійсно попрошу, спробувати шматочок його десерту! Та він ще й своєю ж ложкою зачерпне!

— Ні, не проти, — я склала руки на колінах, зображуючи справжню невинність, і голову опустила. Аби приховати розгубленість на обличчі. І так за останню добу мені дісталося. З одного боку, дружити з такими важливими хаотиками було вигідно, а з іншого, всі, хто не став такими щасливчиками, мене з кістками зжеруть.

— Розслабся, — усміхнувся Дара. — Ми просто поговоримо. Учора в Маолайрі стався один неприємний інцидент...

Я згідно кивнула і тут же здригнулася, бо Дара розсміявся:

— Але думаю, Теас уже все тобі розповіла, так?

— Так, вибачте, — брехати було нерозумно.

— І чого ти вибачаєшся? — він здивувався, а потім раптом задумався і кивнув, мабуть, дійшовши якогось рішення. — Я й забув зовсім, що у вас — людей — не так усе. Для нас це нормально розповісти близькому другові чи подрузі про те, що й так стане скоро відомо багатьом. Ви ж із Теас друзі?

— Самі най-найкращі подруги! — це я сказала навіть із викликом. Тому що нема чого сумніватися!

— Значить, усе нормально, — Дара розвів руками і раптом подивився на двері — тієї самої секунди вони відчинилися, і секретар ректора вніс тацю з кухлями й тарілками. Кухли були стандартні для хаотиків, тобто величезні кухле-велетні. Так уже їм сподобалися наші людські чаї, що тепер вони тільки їх і пили з півлітрового або навіть більшого посуду.

Мій живіт одразу вимогливо забурчав, нагадавши, що я не снідала і не вечеряла вчора. Під схвальними поглядами хаотиків я вчепилася в еклер і відкусила майже половину.

— Їж, я почекаю, — приховав сміх за кухлем із чаєм Дара, поки я намагалася прожувати тістечко.

Я схопила одразу ще два еклери, щоб трохи відтягнути розмову, дати собі змогу озирнутися і подумати. Має ж солодке простимулювати мою бідну голову!

— Із замкової скарбниці зник один вельми... гм-м-м, норовливий предмет, — відкинувшись на спинку крісла, промовив хаотик. — Тіарна його назва, це парний символ влади в Анорді. Думаю, це зрозуміло і без пояснень, наскільки все серйозно.