Розділ 3

Ми вибралися з кімнати відпочинку в приміщення бібліотеки, я майже встигла сісти за конторку, як з-за полиць вийшов він. Той самий наречений Теас. Складно було не тремтіти від хвилювання і страху. Здалося навіть, що корона холодніє на лобі. Я відразу вчепилася в Теас усіма руками.

Точно запідозрить щось недобре! Он яка морда обличчя серйозна! А габарити... Габарити-то величезні!

— Ти не казала, що він такий величезний, — пропищала я, підтягнувши ще ближче до себе подругу за рукав. — На світлинах все не так виглядало!

— Це тому, що я його попередила, що не люблю, коли він наді мною нависає.

— І що? — не зрозуміла я і взагалі жалібно звела брови до перенісся.

— Щоб не нависати, він мене на руках носить, — захихотіла вона. — Але ж у школі я звісно не даю цього робити. Ото буде він мені репутацію псувати!

— А ще ти не сказала, що він із «блакитних стрічок»! — це я майже одними губами вимовила.

— А я й не знала, — насупилась вона і вперла руки в боки. О, здається, зараз зайде коса на камінь. Дуже вже не любила Теас щось не знати. Мені ж краще, увагу від мене відведе.

— Тобі не йде блакитний, — подруга заступила дорогу нареченому.

— Мирного хаосу, кохана, — пробурмотів величезний хаотик. І як він рогами своїми стелю не чіпляв?! У мене навіть голова трохи запаморочилася. Ну як буває, коли дивишся вниз з висоти.

— То що це означає?.. — вона підчепила лагідно пальцем блакитний шнур на формі.

— Не хвилюйся, — громила трепетно ​​обхопив руку Теас своєю ручищею. — Я зараз лише почесний член підрозділу. Ти й сама знаєш, що я не беру участі у зачистках. Але надзвичайний стан означає, що всі мають обійняти свої військові посади.

Його погляд перемістився в мій бік і став із затуманеного гострим і навіть моторошним. Блиснули темні, майже чорні очі. Здавалося, що хаотик став ще потужнішим і моторошним. І хоча я розуміла, що це не фізичний прояв, а лише його сила… Але все одно захотіла сховатися під стіл.

— Даро! — Теас шльопнула нареченого по грудях. — Припини лякати мою Айєчку! Інакше хто буде подругою нареченої на нашому весіллі?

— То ти згодна? — миттю переключився хаотик і витріщився на Теас.

Мда, клінічний випадок, зачепила його моя подружка так, що навіть страшно було. Казали, що в хаотиків таке бувало. Імпринтинг, так би мовити. Тільки щодо прихильності.

— Я ж сказала, що подумаю, — пирхнула Теас. — Але я активніше думаю, коли в компанії кращої подруги. І вона мені потрібна живою та здоровою. Думаю, вона допоможе мені правильне рішення надумати.

Хаотик тепер дивився на мене інакше, не тиснув, просто цікавився. Я навіть спокійніше стала дихати. Якби не ця безглузда корона... Вона вже всерйоз заважала. Не натирала, слава хаосу, але була якось дивно холодна. Неприємно.

— Даро, це Айя. Айє, це Дара, — ось так представила мені Теас одного з наймогутніших хаотиків. Ось так просто і представила. Та ще й на ім'я! Ой, лишенько!

А вся річ у традиціях, до кого і як звертатися. Тепер же ми на ім'я маємо один одного називати, якщо цей Дара поважає рішення Теас. Інакше це образа! Йой!..

І ранг у нього ще дуже високий! Мені повз нього якщо і пробігати, то опустивши очі і притулившись до стіни. Тому з нареченим Теас я досі не була знайома особисто, вони більше в Анорді зустрічалися. Але він здивувався б, скільки про нього я всього знала. Не лише перелік титулів, а й розмір спідньої білизни.

— Дуже приємно, — прохрипіла я. Від усіх переживань у мене горло спазмом стислося.

— Радий зустрічі, — громила по-воєнному приклав руку до грудей. — Теас мені багато про тебе розповідала.

«Про тебе». Он воно як! Значить, прийняв мене в коло друзів-рідних. Наче й круто, а трохи моторошно.

— Сподіваюся, тільки гарне, — нервово хихикнула я.

— Хіба про найкращих подруг щось інше розповідають? — втрутилася Теас, повисаючи на лікті свого коханого. А правда ж…

Ну, от так вийшло, що найкращими подругами ми стали з того моменту, як зустрілися. Тобто з мого першого дня стажування у Анордській Вищій школі хаосу.

Ой, як у мене піджилки тремтіли, поки я шкутильгала до воріт! Була я тут не вперше, перед цим і документи віддавати довелося, і співбесіду пройти. Але зараз все було дещо інакше… І мене ніхто не зустрічав.

За таких умов я була готова до того, що заблукаю. Учні-хаотики жартуватимуть і на мене дивитимуться. Від цікавості, а не зі зла, звісно. У них усе просто: не відірвало руку, отже, заживе, відірвало — ставимо протез. Таких кульгавих як я вже точно не було.

Але щоби так зірки зійшлися і я палицю свою зламала — це ще постаратися треба було! І ось я сиділа на землі, зовсім не розуміючи, як мені потрапити тепер до місця роботи. Навіть сльози на очі навернулися, добре, що за окулярами не так видно. Ну не повзти ж мені? На одній нозі скакати? А чи шукатимуть? Або просто напишуть навпроти мого імені: мовляв, не з'явилася! Ще номер мобіфону я ні в кого не взяла. Ідіотка!

До всього іншого впала я поряд з клумбою, так що за кущами мене видно не було. І тут кущі заворушилися — між гілками протиснулася дівчина і з відкритим ротом подивилася на мене.