Розділ 2

— А ти впевнена, що воно саме те, про що ми щойно говорили? — Теас, звісно, ​​не повірила. Та й як повірити? Я точно не була серед злодіїв екстра класу. Ага, зі своєю ногою я і танцівниця, і акробатка, і непереможний боєць. Так що все вірно, варто було спочатку припустити, що хтось з мене погано пожартував. Хтось із хаотиків. Я б і сама була цьому рада, але, на жаль, зараз тільки зітхнула.

— Але ж ти ніколи в Анорді не була!

Теас збиралася розсміятися, мовляв, жарт оцінила, але завмерла. Тому що я знову зітхнула.

— Була?

— Угу, — підтвердила я. — Вчора.

— А мені чого не сказала? — трохи скривджено спитала подруга.

Я знизала плечима, мовляв, не подумала. Ну, не розповідати ж, що я записалася на звичайний тур для найпересічніших туристів, які майже грошей не мали. По-перше, Теас це все не було цікаво, вона в Анорді була і не раз. Як наречений у неї з'явився, так вона туди-сюди й стрибає. А по-друге, якою б непересічною не була ця екскурсія, одна присутність Теас — на вигляд вона справжнісінький хаотик — одразу б перетворила спокійне нудне дійство на щось навіжене й чудове. І за це я її дуже любила — свою найкращу подругу. Але іноді мені хотілося непомітності й того самого — щоб було таке собі, нічого особливого.

— І ви ходили в Маолайр? — вже нічого хорошого не чекаючи, уточнила Теас.

Я стиснула губи і кивнула.

— Ой, та не може бути! — раптом вигукнула вона і знову нависла наді мною. — Зараз я…

Теас схопилася за обруч на моїй голові і відразу зашипіла, відсмикуючи руки і дмухаючи на пальці. Вона вилаялася, за дві секунди одягла бойові рукавички, яким ні кислоти, ні еманації порожніх не були страшні, і повторила підхід. Цього разу лайки крізь зуби було набагато менше. Ось тільки тягнула Теас мою голову так, ніби хотіла зняти її з шиї, але її зусилля ні до чого не привели.

— Обережніше, — поскаржилася я і шльопнула її по долоні. Жарт, звичайно.

Але раптом біла іскра проскочила на мої пальці, засліпила мене і вп'ялася в руку Теас.

— Ух! — відскочила вона так швидко, що я тільки смугу розмиту і помітила. Та й чого помічати, я сама дуже злякалася.

— Що це було? — прошепотіла я, тримаючи власну руку осторонь. А раптом знову струмом битиметься!

— Це, моя люба подруго, свідчення того, що корона дуже не хоче покидати насиджене місце, — скривилася Теас.

— Але це лише предмет! — я хапалася за соломинку.

— Ти й сама знаєш, що з хаотичними артефактами не все так просто.

Вона мала рацію, я встигла переглянути чимало історичних книг, щоб розуміти це. Теас тим часом безстрашно потицяла в корону пальцем, потім провела по всіх виїмках тонкого карбування. Я її розуміла, сама ж розглядала майже дві години цей заклятий обруч. Гарний, не сперечаюся, але дуже незручний!

— І що тепер робити? — простогнала я і сховала обличчя в долонях.

— А давай я в Дари більше дізнаюся, так? — спробувала підбадьорити мене Теас. — Він точно в курсі, як виглядає та корона, яку вони шукають. І що буде тому, хто знайде. Я знаю, що ти її не крала.

— Дякую…

— Тільки все одно незрозуміло, як вона в тебе опинилась? — Теас почухала в потилиці і з підозрою подивилася на мене. — Коли ми були в барі минулої п'ятниці, ти казала, що готова до нових стосунків. Серце зажило і так далі. Але тобі не здається, що це якось радикально?

— Тьху на тебе, — я підскочила і кинула в її бік маленьку подушечку з крісла.

— Ні, ну правда... — Теас пирснула зі сміху. — Оце я розумію — серйозний підхід! Якщо вже стосунки, то відразу заміж і не за аби кого…

— Те-е-ас! Не смішно ж! — я впала назад у крісло. І так настрою не було, і на роботу запізнилася, так і новини були чим далі, тим гірше.

— А я Володаря бачила, — багатозначно сказала вона. — Хаотики взагалі непогано виглядають, скажи?

— Вони рогаті, — буркнула я.

— Але симпатичні, так?

— Нічого не знаю. У мене було все добре: стабільна робота, своя квартира... А якщо й завести когось, то кота можу завести! — бурчала я скоріше з протиріччя. Стусунків хотілося, але звичайних, нормальних, не нашвидкуруч. Тому що, якщо все розвиватиметься швидко, я знову не встигну розглянути вади в людині. Знову ридати у подушку ночами, виривати зі свого серця чоловіка? Ні, такого мені більше не треба!

— А ти подумай…

— Не хочу нічого думати. Хочу зняти цю штуку з себе! — я знову спробувала стягнути прикрасу з голови.

— Айєчко, але він не ж Вітор! — Теас сказала цю фразу і завмерла, зблідла, зрозуміла майже відразу, що ляпнула те, що не потрібно.

Всередині мене ніби греблю прорвало, в голові задзвеніло від гніву та образи. І виганяла ж його зі своєї голови, три роки виганяла!..

— Не смій навіть вимовляти його ім'я, — майже прошипіла я і раптом замовкла. Та й Теас злякано завмерла. Бо довкола мене всі дрібнички — папірці, ручки, формуляри та скріпки — почали підніматися в повітря. Між предметами та місцем, де вони лежали, потріскували ледь помітні розряди.