Розділ 1

— Так, тут мене висадіть! — тицьнула я пальцем у вікно.

Водій заклав віраж, зойкнули гальма — і таксі зупинилося біля воріт Анордської Вищої школи хаосу. Звісно тут місця для паркування не було, але мені сьогодні було не до порушення правил. Я, не дивлячись, сунула водієві купюру і навіть не стала чекати, поки він на здачу наскребе мені дрібні гроші. Раніше затрималася б, пара монеток ніколи не зайві. Але сьогодні я страшенно запізнювалася на роботу.

На голові був бардак, окуляри запітніли, а з машини довелося виповзати вужем. Я, звичайно, звикла, що й сама можу подбати про себе. Не маленька давно, палицю в зуби, ліву ногу підігнула, на правій рівновагу втримала... Але хоч би дверцята відчинив! Я ж залишила пристойні чайові, де сервіс?

Але вже через секунду я викинула думки про таксиста з голови. Поправила берет на голові і важко зітхнула. Переді мною височіли монолітні ворота, їх відкривали всього двічі на рік — на початок навчального року і взимку на Імболк. Але стронні найчастіше ломилися саме у ці ворота. Просто, якщо не знати, помітити невеликі дверцята для персоналу відразу майже неможливо. Я сильніше сперлася на палицю і закульгала вперед, намагаючись на ходу зрозуміти, чи не забула я поспіхом щось із речей, одягу або й зовсім мобіфон!

— А, неане Айє, спізнюєтеся! Ворушить ніжками, сьогодні начальство лютує, — похитав головою охоронець. Яскраве, майже денне сонце блиснуло на кінцях його рогів, оправлених у золотистий метал. Гарно, та й годі. От позер! Чистокровні хаотики давно вже на роги нікого не натикали, це навіть діти знали.

Я буркнула щось невиразне у відповідь і натягла берет нижче. Ранок був такий собі.

— У когось учора була бурхлива ніч, — засміявся мені в спину охоронець.

А я навіть здригнулася. Трохи палицю не випустила за руки і крапля холодного поту спиною потекла. Так, дуже бурхлива, інакше й не скажеш!

Десь на відстані заволав сигнал до занять. Повз промчав загін у спортивній формі, який співав щось ритмічне, бойове. А за ним ще один і ще. Дивно, вчення у них, чи що? Молодець, Айя, школярі вже розпочали навчання, а бібліотекар ще не на місці. Зар-раза!

І я б побігла, але на жаль, смішне кульгання з палицею була моя межа. Нічого, я вже давно стежку протоптала, щоб шлях до будівлі бібліотеки скоротити, ось зараз у кущі пірну...

— Неане Айє, запізнюєтеся.

Я слухняно завмерла на місці. Та що за прокляття таке? Як із учорашнього дня почалося, так досі мене й не відпускає. І спіймав мене не аби хто, а сам завуч з навчальної частини. Влетить же!

— Добрий день, фере Лоуренсе, — зітхнула я, повернулася до нього обличчям і міцніше стиснула пальці на палиці. Хаотик навис наді мною, але дивився начебто дружелюбно. Принаймні ікла він не показував, тільки губи розтягнув. Добрий знак. Отже, можна спробувати виправити ситуацію. — Фере Лоуренсе, мобіфон розрядився за ніч, я одразу на таксі приїхала. Відпрацюю, звісно…

— Неане, про що ви? — насупившись, відмахнувся хаотик. — Я й так знаю, що ви дуже рідко спізнюєтеся. І чудовий працівник. Недарма за два роки стали старшим бібліотекарем! Ні, річ не в цьому. З сьогоднішнього ранку у школі запроваджується карантинний режим. Жодних гостей, а персонал протягом дня отримає вказівки щодо поведінки у цій ситуації. Нічого складного, лише кілька вимог. Ваше запрошення чекає на вас у бібліотеці.

— Щось трапилося? —  я стискала пальці на палиці так сильно, що здавалося, зараз роздавлю її. Але посмішку заклопотану все-таки видавила, мовляв, та що ж у цьому світі відбувається?!

— Не варто турбуватися, «блакитні стрічки» впораються, — зітхнув хаотик і більше не посміхався. Здається, йому теж непрохані гості були не до вподоби. Особливо коли вони…

— «Блакитні стрічки»? — я мало не подавилася повітрям, усередині все неприємно затремтіло чи то від страху, чи від захоплення. — Але ж це бойовий підрозділ! Найкращий з тих, які існують!

Фер Лоуренс здивовано глянув на мене. А що я? Колись я, як і всі, в кому є хоча б дещиця крові хаотиків, мріяла, що мені прийде лист із їхньої школи. Мовляв, вітаємо, ваші таланти нам знадобляться, ласкаво просимо. І одразу медаль за розгром гніздування безликих, і винагороду, і подорож до Анорда...

І я чудово розуміла, що з моєю ногою і зором мені нічого не світить, але мріяла! Мріяти ж можна!

— Ви тільки за автографом до них не бігайте, вони під час виконання місії не дуже люб'язні, — хмикнув хаотик. Але захоплення моє вже зникло, а от паніка навпаки тільки набирала обертів. Бо «блакитні стрічки» не знають поразок і завдань не провалюють, це було відомо всім. Я несвідомо знову поправила берет і промимрила:

— Фере Лоуренсе, отже, бібліотеку закривають?

Це справді був би чудовий вихід: сховатися всередині та сидіти тихо-тихо.

— Чого це раптом? — завуч уже здавався трохи розгніваним, навіть гостре вухо виглянуло з волосся. Зазвичай це було цікаво: коли хаотики втрачали самоконтроль, то вуха у них могли рухатися. От тільки зараз я навіть посміятися подумки з цього не могла.

— Так режим… — ще тихіше пробурмотіла. — Якщо тут «блакитні стрічки», то в школі небезпечно…

— Неане, не вигадуйте, — відмахнувся він. — Це запобіжні заходи. Про жодні бойові дії не йдеться! Але ходить чутка, що якійсь злодій вчора пограбував скарбницю Маолайра!