Розділ 7.«Дрібний» капосник

Прислужники розповзлися по кімнатах і кухні і дуже активно заворушились. Побачивши мене, щоправда, намагалися взагалі стати прозорими чи сховатися в тіні. Складних завдань їм Абель не доручав, тільки найпростіше, але від цього не менш енерговитратне: протерти пил, розібрати завал на третій поверх, почистити сантехніку та труби, відчинити вікна та прибрати павутиння та комах зі стелі. Але ремонт їм доручити було не можна, та й після їх прибирання ще залишалося чимало роботи.

Абель якось спритно перевдягся у щось більш підходяще для таких брудних занять — темні штани та накидку — і заходився з ентузіазмом приводити до ладу спальню. В принципі, я теж була всіма руками за те, щоб почати саме з цієї кімнати. Бо надто насиченим був день, тож спати хотілося навіть сильніше, ніж їсти. От тільки сонце б швидше сіло чи сховалося за лісом, бо якось дивно спати при світлі.

— Воно не сяде, — порадував мене Абель. Він керував прислужниками за допомогою крику та вказівок пальцем. А мене посадили у крісло і дали потримати якусь вазу. Мовляв, це дуже дорога та пам'ятна річ, розіб'ється ще під час робіт. Але сумніви в мене були, що це все заради мого усунення, щоби саме я не плуталася під ногами.

— Тобто, не сяде? — покосилася я на червоне світло, яке все ще било у вікна.

— Тут воно ніколи не сідає, якось так вийшло…

— Гаразд, а як спати? — щиро кажучи, я розгубилася. Добре, я можу вдень прилягти і подрімати кілька годин, але щоб і вночі спати при світлі — мені таке ще випробувати не доводилося.

Так, звісно, на уроках з вивчення світу ми розглядали припущення, що за льодовиками на півночі були місцевості, де було світло всю ніч, але по-перше, це явище не могло тривати цілий рік і ніч там таки мала бути, а по-друге, пробитися через лід і перевірити те, що припустили вчені, доки ні в кого не вийшло. Але ж Атарія не на далекій півночі розташована!

— Воно не встає і не сідає, — знизав плечима Абель. — Але, щоб звикнути, потрібен час, тож спочатку перед ліжком я поставлю тобі ширму, щоб не так яскраво було.

— Ем-м, дякую, — пробурмотіла я. — Знаєш, може, я щось корисне зроблю? А то я не звикла сидіти на місці, коли решта працює.

— Це не дуже добре — змушувати гостей працювати. Але якщо хочеш допомогти, будь ласка, зустрінь речі біля містка, скоро мають принести… Я біля виходу тобі тапочки залишив. Сьогодні все одно не розберемося з усім, ніч вже.

Зрозуміло, що після такого я вискочила з крісла, мало не впустивши ту вазу. Найближчий прислужник смикнувся вбік, майже втиснувшись у стіну, ще трохи — і розчинився б у ній. Я й досі не розуміла, що вони таке. Мацати мацала, по глечику навіть постукала, але... Вони були живими, начебто, на дотик негарячими, шкіра взагалі відрізнялася від людської, а що вже казати про їхню голову...

Тапочки були старими шльопанцями з дерев'яною підошвою, витертими чиєюсь, швидше за все, жіночою ногою. Гидливості я не відчувала, тим більше було видно, що Абель їх помив, і взагалі: краще взутою зовні ходити, ніж без взуття.

За стінами башти сонячне проміння пробивалося через огорожу з очерету, і навколо нічого не вказувало на те, що зараз вечір.

— Еге-гей! Приймай передачу, — махали мені від містка люди, але вперед не йшли. Навіть дивно, могли б і до вежі підтягти все. Змахнув крилами — і готово.

— Дякую за допомогу, але чому не до порога? — вирішила я все-таки трошки знахабніти, коли підійшла і розглянула купу пакунків. — Я, до речі, Ноелін.

— Дружина Беліка, ми знаємо, — усміхнулася мені жінка, в якій я впізнала дочку бабусі Маель. — Я — Аріаль, його тітка по батькові, ласкаво просимо до родини.

Потім мені назвали ще двох жінок і двох чоловіків — один був старший, а другий — зовсім молоденький. Ось стосовно останнього я запам'ятала, що він — молодший син цієї Аріаль, а ім'я інших, на жаль, пропустила повз вуха. Тут хоча б обличчя запам'ятати! Але решта, крім Аріаль, майже відразу пішла.

— Загалом я йому не дружина, — одразу поставила я все на свої місця. Так, мені офіційно вийти заміж ніхто не пропонував, стосунки зі мною не будував і в Співдружності визнавався тільки офіційний шлюб, а не всякі таємні церемонії. А Атарія хай і з недавніх пір, але до Співдружності все ж таки відносилася.

— Вибач, мати мені розповіла, як і що вийшло, — Аріаль говорила зі співчуттям, тому обурюватися мені перехотілося. — Але так повелося, що спочатку церемонія — раптом світло не приживеться, а потім уже свято та весілля по-нормальному. З офіційним бланком, гостями, весільним тижнем вихідних.

— А навпаки, буває?

— Буває, хоч рідко. Батько Беліка так одружився, дуже він любив Санару, нехай вона й слабка була тоді здоров'ям. Світло допомогло їй нормально жити і не хворіти, але ні про який сутінковий світ і розмови не йшлося. А далі… — Аріаль скривилася і зітхнула, потім посміхнулася і сказала вже оптимістичнішим тоном. — Не варто про минуле, краще дивись, що ми на швидку руку вам зібрали. Ось твої речі, все в цілості та збережено було. А от…

Речей було чимало, на диво нових і корисних, з пакунків виглядали і краї яскравих пледів, і щось із посуду, і навіть якісь флакони. Спочатку я здивувалася, а потім зрозуміла, що в моєму дорожньому наборі, крім засобів для вмивання і крему для обличчя, нічого корисного і не було. А ось хтось подбав, і незважаючи на те, що тут явно не готель, мені швидко знайшли все необхідне. А мої речі були так само акуратно складені та загорнуті у тканину.