Розділ 5

І нащо я поїхала до цього Аполіса? Потрібно було закінчити браслет раніше і відправити його з посильним. Тоді б я не дізналася ні його долі, ні його майбутньої господині. Мої мрії та плани залишилися б непорушними. Я спокійно б готувалася відбивати атаки Наума та його матінки, бо була впевнена, що виконала свою роботу на високому рівні та її оцінили. Навряд чи я колись зустрілася б з неарою Наталією і виявила, що браслет на ній не мого виробництва.

Але ні, я потяглася до Аполісу, на це весілля, Сутінок його забери, життям своїм ризикувала! Мене ж трохи чудовисько не з'їло! А все заради того, щоб показати себе, на людей подивитися… Надивилася. Показала.

Так надивилась, що он як руки тепер тряслися.

— То який ти вибрала, доню? — у кімнату влетіли родички нареченої і мене усунули в куток.

— Ось цей…

Я не втрималася, хотілося дізнатися, кому програла. Не те щоб я була фахівцем у весільних браслетах, але це було моє четверте подібне замовлення, тому досвід був. Та й гордість штовхала затриматись.

На столі лежало ще кілька браслетів. Каміння було стільки і такого різного, що в мене в очах засяяло. Один із виробів взагалі принесли у гарній скриньці: дуже витончений і вибагливий весільний браслет із рубінами потопав у кольоровому пір'ї. Погляд на ньому зупинявся. Він був майстерно зроблений. Блискучий, так і просився, щоб його приміряли. Тільки через тау-окуляри я бачила, що він не зовсім правильно зроблений. Красивий, але не функціональний.

От поруч лежав набагато ідеальніший з погляду функціональності браслет. Такому не гріх і програти. А у рубінового і співвідношення між камінням було зсунуто, через що енергетичні поля кожного каменю не доповнювали одне одного, а навіть заважали! Це перетворювало браслет не на одну з чудових речей, які допомагають керувати механічними винаходами, а на звичайну прикрасу.

Але саме його Наталія і взяла:

— Дивіться, яка краса, а як мені личить і з сукнею гармонує!

— Але ж!.. — хотіла висловитись я, але на мене шикнули і неприязними поглядами обдарували. Почувся шепіт про бідних уродин — і ця неприємна увага і осміювання остаточно позбавило мене мови. Ну і Сутінок з вами, ідіотки, єхидни!

Я вискочила з кімнати, нервово покусуючи губи. І нащо, нащо я прийшла сюди? Усередині все тремтіло. Я не звикла до таких зібрань, до дурості, так само, як не звикла до відмов. І до такого ставлення, і до людей! Ух!

У коридорі я зіткнулася з гостями, на мене накричали і штовхнули. В очах все кружляло, за черговим поворотом я збила з підставки якусь статуетку. І звісно вона розлетілася на безліч дрібних шматочків, а я одраз почула чиїсь квапливі кроки і жіночий неприємний крик «що там сталося». Це спонукало мене смикнути перші двері і сунутися до кімнати.

Я чекала, що на мене накричать ще й тут і виженуть, але зустріла мене відносна темрява та тиша. Нікого немає. Ну нарешті, можна розслабитись, можна відпустити себе і перестати закусувати губу. На очі вже навернулися сльози.

— Чому? Ну чому так сталось? — скрикнула я і тут же прикрила рота долонею: розбиту статуетку знайшли, але судячи зі сварки, зараз ніколи не було прибирати, всі зайняті на весіллі. Так, до урочистої частини замало часу залишилося.

Я глянула у вікно на світанок, що майже розгорівся, через широкі вікна було видно його заграву, і схлипнула. У темряві та насамоті можна дозволити собі трохи поридати. Зовсім трішечки, а потім втерти сльози, закусити губу та піти назустріч світу. Людям.

Еос, як би хотіла жити так, щоб з цими самими людьми і не спілкуватися. Окрім бабусі, мені й не потрібний був ніхто. Ні тітонька, ні Наум нічого доброго не принесли. А більшу частину випадкових знайомих я не розуміла. Як Наталію сьогодні.

— Я все правильно зробила! Все правильно! Не розумію, чому? Чому?

І добре б вона обрала те, що краще, практичніше, дієвіше, але красивіше? Що таке це «красивіше»? Навіщо воно взагалі потрібне? Весільний браслет це не прикраса на один день!

—  І що тепер?..

У мене був план — хиткий, але план. Тепер треба вигадати новий, ще й тітонька з весіллям... Доведеться їй якось протистояти. А я так не люблю це робити! Була б моя воля, була б моя воля!.. Сутінок її візьми!

Я сповзла по стіні кімнати і глухо заплакала, на хвилинку не більше, а потім жорстко почала терти обличчя. М-да, навряд чи я тепер виглядаю красивіше, ніж була. Хоча яке мені діло до тих дур? Їхня думка не мала мене хвилювати, але все ж...

— До Сутінку це весілля! І Наума, і тітоньку! І… — я звела очі і зрозуміла, що насправді не одна в кімнаті. Просто раніше навколо було темніше, тому я не могла побачити чоловіка, який розлігся на софі. Він начебто спав, принаймні очі були заплющені. О, Еосе, ще одного скандалу мені не вистачало!

— Кліо, сьогодні не твій день, — прошепотіла я і тихо почала пробиратися до виходу.

— Не треба, — раптом почула я. Від несподіванки шарахнулась убік, заплуталася у спідницях, природно, завалилася на бік і вдарилася головою об шафу.

— А-а! Єхидна! — простогнала, а у відповідь почула хрипке:

— Ви як?

— Житиму, — я хмикнула і перестала панікувати. Ну, подумаєш, незнайомець не спить. Голос спокійний, тихий і трохи хрипкий. — Вибачте, що завадила.