Малостранське кладовище

Мирослав вийшов із в'язниці вдень, коли все замело, і сніг лягав рівними смугами. Ввечері він сидів з Іржі в улюбленому «Старому Томасі» і розповідав про пережите.

Той у відповідь хмикав, дивувався, обурювався, щось пропонував. Але Мирослав відмовлявся від допомоги.

- Нічого, грошей я зароблю, - сказав він. – Дзвонив на роботу – директор чекає на мене післязавтра. Сьогодні ж піду до пані Міллерової. Пара ігор - і я при грошах.

- Але ж тебе щось мучить, - зауважив Іржі. - Я ж бачу, переживаєш через щось.

Мирослав думав – говорити чи не говорити йому про зникнення Віоли, про її лист. Але щось змусило його промовчати.

- Ну, а як ти думаєш, чи добре я можу почуватися після всього, що сталося? На мене вбивство вішали! Досі як згадаю того ідіота зі скляним оком – кулаки стискаються!

- Так, їм звинуватити людину - раз плюнути, - погоджувався Іржі і сьорбав від бурштинового моря пива.

Попрощавшись з Іржі, Мирослав вирішив пройтися свіжим повітрям. Дуже не хотілося повертатись у домашні стіни. Хотілося гуляти, дихати на всі груди. Згадка про камеру викликала тремтіння. Крім того, вдома не було Віоли.

Вона писала йому:

«Дорогий Мирославе! Я була щаслива з тобою провести ці дні. Ти врятував мене, врятував мою душу... І я зробила все, щоб визволити тебе з катівні. Але я не можу залишатися з тобою. Я приношу людям лише нещастя. Не хотілося б тобі такої долі. Я мушу повернутися до батька. Сподіваюся, що в тебе все буде гаразд!».

Зчепивши зуби, Мирослав крокував вулицею. Він побував у кабаре «Монмартр». Там танцювала інша дівчина, а Міранда була у відлучці на невизначений термін.

Засмучений Мирослав до півночі сидів у пані Міллерової. Виграв купу грошей, випив і попрямував додому. І лише серед ночі він згадав про Ольгу.

***

Відпустивши своїх підлеглих, комісар Майнер повільно походжав біля згорілого сараю, рипаючи снігом. Йому треба було побути на самоті і поміркувати. Чорний птах, знявшись з гілки, впустив сніжинки на давно померлий попіл.

Страшну загибель поліцейського Кучери комісар міг би пояснити нещасним випадком. Але ще раніше він побував на вулиці Гусовій, на місці смерті Франтішека Колаша. У тому, що його вбили не було сумнівів! Поліцейського було побито і задушено. Поруч було знайдено револьвер, з якого не було випущено жодної кулі. На снігу біля кущів було виявлено відбитки слідів великих ніг.

Раптова загибель одразу двох його поліцейських змусила комісара задуматися.

Майнер уже встиг опитати дружину Кучери. Окрім іншого, та повідомила йому про поранену руку чоловіка.

- Він прийшов з якоюсь раною на руці. Сказав, що одержав її від затриманого під час допиту.

Комісар і виду не подав. Йому більше не було чого робити біля згарища.

Майнер поїхав у департамент і довго порався зі справами.

Зокрема він дізнався, що жодного допиту заарештованого поліцейський Кучера не проводив. Уважно оглянувши речі іншого вбитого співробітника – Колаша, Майнер звернув увагу на фото. Красива жінка, з яскраво нафарбованими губами в світлій в горошок кофтині і сірій спідниці, схилилася над столом, витончено спершись правою рукою.

Комісар викликав до себе інспектора Карла Шипку.

Коли той увійшов, Майнер помітив:

- Від тебе як завжди - як від парфумерної крамниці... Слухай, дізнайся у наших блюстителів, чи це не їхня клієнтка.

Отримавши ствердну відповідь, комісар наказав розшукати Марту Хоффман.

Карл Шипка, побувавши на вулиці Червоних ліхтарів, привіз і жрицю кохання.

- А які до мене претензії, начальнику, я податки плачу справно, - розв'язано сказала Марта, сівши навпроти комісара і закурюючи сигарету.

– Я що тобі податковий інспектор? - їдко спитав Майнер.

- А може клієнт? – грайливо посміхнулася Марта.

Замість відповіді Майнер кинув на стіл фото Франтішека Колаша.

- Тільки не кажи, що ти його не знаєш!

- Ой, та він же з ваших! Що, вже розпочали боротьбу за моральність у своїх лавах?

Комісар махнув рукою.

- Багато зайвих слів. Ти краще скажи, чи зустрічалася з ним учора?

Марта відвела погляд.

- Ну було діло...

- А тепер скажи, з ким ти домовилася його обчистити?

Марта обурено підвелася.

- Та ти що, начальнику! Я такими справами не займаюсь! Він був у мене вдома і пішов...

- О котрій годині?

- Та вже близько десяти було...

- Підозрілого нічого не помітила?

- Та нічого!

Відпустивши Марту, Майнер кинув у рот льодяник і якийсь час задумливо перебирав папери.