Арешт

Мирослав справді був затриманий поліцією. Поліцейських детективів у майже однакових чорних пальтах він упізнав відразу. На капелюхах ліпилися сніжинки, і коли Мирославу запропонували піти в департамент, сищики обтрусили капелюхи.

– Але за що? Я не зробив нічого поганого, – говорив Мирослав.

- Не турбуйтесь. Все дізнаєтесь у комісаріаті. Якщо ви не винні – одразу ж звільнемо.

Добиралися найманим екіпажем. Мирослав переживав через те, що на нього чекатиме і шукатиме Віола, а він не має можливості повідомити її про те, що сталося.

Коли вони увійшли до сірої будівлі на місто вже навалилася ніч.

У кабінеті з фарбованими зеленими стінами, при світлі лампи, серед стосу паперів сидів худий чоловік у потертому чорному піджаку. Він мав одне штучне око, а іншим він з глузуванням дивився на співрозмовника. Поруч у півтіні сидів товстун - секретар і скрипів пером.

- Я  говорю з Мирославом Липським, чиновником департаменту...?

- Так, я Мирослав Липський. Хотілося б дізнатися, на якій підставі я був затриманий.

Хазяїн кабінету холодно глянув на нього:

- На тій підставі, що ви вбивця. Ваш плювок у бік законів суспільства і привів вас до арешту.

Мирослав мало не задихнувся від такого нахабства.

- Ви що, з глузду з'їхали? Кого і коли я вбив на вашу думку? Хіба що мух улітку. А ще може мишей, яких повно у підвалі. Пам'ятається, я ставив на них мишоловку!

- Ну - ну, тримайте себе в руках! Вам краще одразу зізнатися!

- У чому? Мені зізнаватися нема в чому...

– А ви подумайте. І, може, згадайте, пане картяр! І чим швидше ви зізнаєтеся у злочині, тим більше шансів у вас полегшити своє подальше існування.

Мирослав скипів:

- Та хто ж убитий? Ви можете сказати, зрештою?

Чоловік зі скляним оком посміхнувся криво, глянув у розкриту на столі папку і промовив:

- Ви вбили барона Ернеста фон Габора. І прошу вас у цьому зізнатися негайно.

Мирослав здивовано відкрив рота.

- Як, барона вбито?

- А ніби ви не знали! Ну що, зізнаватимемося, Мирослав Липський?

Мирослав змішався. Потім промовив здавленим голосом:

- Якщо це так, то мені шкода барона. Але до його смерті не причетний.

Чоловік зі скляним оком усміхнувся:

- Я бачу вам треба все добре згадати... Камера освіжить вашу пам'ять...

І він кивнув конвоїру, що стояв з гвинтівкою в руках.

- До камери його!

***

За каламутним склом, закритим ґратами, було видно лише шматочок сірого неба.

Мирослав лежав на дерев'яних нарах, на брудному матраці, набитому соломою. У камері стояв кислий дух – суміш запаху поту, сечі та старого одягу.

  Знизу чулося хропіння. Це спав старий зі злиплим волоссям і поплутаною бородою. Він задушив свою дружину в нападі п'яного сказу і тепер чекав на суд. Його присутність була особливо неприємна Мирославу, але він навіть радів тому, що інші нари порожні, адже, за чутками, бувають сусіди й гірші. Ще двох злочинців – злодіїв забрали вчора і схоже назавжди.

Немите тіло час від часу свербіло. Настрій був похмурий, думки плуталися.

Мирослав змусив себе зібратися. Отже, його звинувачують у вбивстві барона Габора.

Вчора його викликали на допит. Вели довгими сірими коридорами повз залізні двері. Конвоїр – немолодий чоловік із гвинтівкою іноді підганяв його легким ударом прикладу у спину.

Пам'ятається, Мирослав сердився – перспектива знову побачити мерзотника зі скляним оком дратувала його.

Але за столом у знайомій кімнаті із зеленими стінами тепер сидів літній  чоловік з масивним лицем, із сивіючим кучерявим волоссям, зачесаним назад. Ніс із невеликою горбинкою, під ним – акуратні вуса.

Його стриманий погляд трохи заспокоїв Мирослава.

- Сідайте! - махнув великою рукою господар кабінету. - Для початку я представлюся. Комісар кримінальної поліції Фрідріх Майнер. Тож ви пан Мирослав Липський?

– Я! – відповів Мирослав із деяким викликом. – І я готовий заявити протест проти мого затримання. Я тут уже три доби! На мене вішають якесь вбивство, якого я не чинив.

Кинувши стомлений погляд, комісар довго гортав якісь папери, уважно вчитуючись в окремі фрагменти.

- Пане комісаре, зрозумійте, я не винен, - нагадав про себе Мирослав тихим голосом.

- Не поспішайте, - буркнув комісар, не відриваючись від читання. - Моє завдання не запроторити вас за грати, а з'ясувати істину. Гаразд. Викладу вам коротко справу. Барона Габора було вбито. І це сталося після вашого побачення з ним. Того дня ви зустрічались із бароном?

- Так.

– Де це сталося?

- У Воянових садах.