Дівчина в свою чергу дивувалася, що їй прийшли на допомогу. Ще більшим здивуванням було, те хто прийшов. Ніна думала, що він буде останній хто захоче допомогти їй. Зважаючи на перші його дій направлені на неї, зовсім незнайому йому людину.
Він приєднався до неї за секунду до удару. Вона бачила і відчувала його паніку, навіть читала думки. Думки хлопця ще сильніше здивували Ніну, стільки в них було бажання допомогти і не дати померти. З усього побаченого і прослуханого дівчиною виходило, що він не такий поганий просто обставини наклали свій відбиток.
Стиснувши зуби і з впертістю тисячі ослів, продовжила боротися з невидимою загрозою. Ніна була на межі, сили її уже закінчувалися, а на силі волі довго не протриматися. Він хотів поділитися своєю силою, але не знав як. Ніна бачила в цьому можливість виживання для них в цій не простій ситуації.
Дівчина подумки гаркнула на хлопця і почала витягувати з нього сили. Навіть його сил надовго не вистачить, але це краще ніж нічого. Хлопець своїми думками заспокоював її і давав надію, що не все так погано, потрібно тільки вистояти.
Натиск почав слабшати, але зникати не збирався. Було таке відчуття, що їм дають передишку. Відчуття, що з ними просто грається розбалуване дитя, якому ніколи нічого не забороняли.
І в цей момент прозвучав голос, такий неприємний і тягучий, в їхніх головах.
- Нарешті ти з’явилася, - лагідно промовив голос.
Ніна не розгубилася і не виказувала здивування такому способові спілкування. Вона просто стояла і мовчки дивилася вперед стараючись розгледіти власника голосу. Та щось було неправильне в тій силі. Було відчуття чогось знайомого, навіть можна сказати рідного.
- Я рада за тебе. І що тобі від мене треба. – почала огризатися Ніна .
Ця відповідь не сподобалася безтілесному голосу. Відчувалося розчарування цього безтілесного голосу, та чим саме було не зрозуміло. За таку наглість натиск на щит збільшився. А дівчина дальше стояла спокійно тримаючи купол. Зовні виглядало так, але насправді сил залишалося не так багато. Дівчина вирішила іти ва-банк. Поміркувавши стало зрозуміло, що втрачати вже нічого, а так хоч шанс з’явиться на відстрочку їхньої смерті.
В натискові дівчина відчувала частинки сили кожного з жителів будиночку і її самої. Якщо припустити, що Голос поглинув енергію від їхнього щита, то виникало питання, як там опинилася сила дівчини. Буря не поглинула ні каплі її сили ні тепер, ні тоді. Та Ніна не показувала свої емоції вирішивши в стилі Скарлет Охари1, що про це вона подумає завтра.
З таким настроєм вона єхидно посміхнулася в нікуди і з останніх сил грала роль, що для неї його натиск ніщо. Ця дія дівчини вкінець повинна була розізлити безтілесний Голос. І Ніна не прогадала, прийшла остання хвиля сили і все стихло. Але з останньою хвиле прийшла обіцянка, що це ще не кінець. І було відчуття образи з боку безтілесного Голосу, та причина її була не зрозумілою. Дівчина не знала, що могла зробити за 20 хвилин перебування в цьому світі, щоб когось так розізлити.
- Коли зрозумієш, тоді й зустрінемося. - були останні слова безтілесного голосу, які звучали тільки в її голові й персонально для неї.
Ніна з хвилину ще тримала купол для певності. Коли вона розслабилася і перестала черпати силу незнайомця просто провалилася в нікуди.
'Героїня фільму Віднесені вітром 1939 року'