I

Ясний погожий день, ніхто і ніколи не сказав би, що щось може статися такої погожої днини.

         Ніна подавлена і розтоптана повертається додому, щоб вимістити всю свою злість і ненависть на ні в чому невинному манекені. Манекен єдина річ, єдиний подарунок, що залишився  від батька після смерті. Просто мама все продала, або роздала. Дівчина, якимось неймовірним способом змогла відстояти такий оригінальний і дорогий подарунок.

         Мама просто ненавиділа свого чоловіка, поки він не покинув їх, вони часто сварилися і доходило до бійок. І завжди в них най більше діставалося батькові. Хоча він мав статуру качка, але мати не мала ні одного синця, який би був цілком на його совісті. Найчастіше усі травми мама отримувала через необережне поводження з тим чи іншим інвентарем, а в кінцевім результаті був винен батько. Всі навколо вважали батька жорстоким і нелюдимим. Ніна була згодна з другим ствердженням, але категорично проти першого.

При такій неврівноваженій мамі дуже часто попадало і Ніні, ні в чому невинній дитині, яка хотіла, щоб батьки не сварилися. Через таке ставлення до неї, її медична книжка на момент закінчення школи виглядала, як маленька енциклопедія по вивихах, забоях і переломах всіх можливих кісток. В цьому теж оточуючі винили тата. Дівчинка всіма можливими способами старалася довести абсурдність їхніх стверджень. І захищала батька як могла.

Вирвавшись нарешті в великий світ, а точніше в місто, дівчина розгубилася. В цілому світі не було людини, яку б цікавило, хто вона і що з нею відбувається. Це не заважало Ніні допомагати людям, які цього заслуговували. Ніхто з тих людей, яким вона допомогла, не знали кому дякувати. Подвигами її дії ніхто би не назвав, тай вона не вважала їх такими. Ніна завжди знала, що сказати чи зробити, звичайно це не відносилося до її матері. З такою неврівноваженою особою, як її маман нічого напевне не відомо.

Незважаючи на таку свою натуру, ніхто не вважав її бійцем. Вона ховалася за сірістю свого вбрання і наївністю поглядів. Дуже часто вона розчаровувалася, але не переставала мріяти і надіятись на чудеса.

Вернемося до дня великих змін.

Того дня Ніну перед усіма студентами принизили, висміявши всі її дивацтва і перекрутивши всі заслуги. В результаті звинуватили і закидали паперовими бомбочками і дрібним канцелярським приладдям. Все в житті дівчини йшло криво через заздрісників. Навіть її мама страждала цією недугою. Просто не змогла пробачити, що чоловік доньку любив більше.

Щоб заспокоїтися Ніна йшла додому обхідним шляхом через пустир. Мало хто попадався їй на шляху, а ті що попадалися були бездомні і п’яниці. Все  було, як завжди в такий день, похмурий пустир під стать її песимістичному настрою.

Все враз змінилося. Тепер Ніна не стояла посеред пустиря, а на старій зарослій стоянці, де не було ні одної сучасної машини. Можна сказати там не було ні однієї робочої машини. Зникли привичні звуки шуму міста десь вдалині. В цьому місці стояла тиша і причувалися різні небезпеки. Але яка небезпека дівчина визначити не могла. Вона прискіпливо придивлялася до всього навкруги і чим довше стояла тим сильне ставало те відчуття. І тут їй на очі попався дім, на вигляд пошарпаний на-пів  розвалений, але від нього віяло спокоєм, безпекою. Довго не думаючи Ніна стрімголов побігла в дім.

Як виявилося зовнішність оманлива, всередині будинок був більший, охайніший і ніде не було ні єдиного прояву занепаду.

Пробігши сходами на другий поверх, який виявився просторою галереєю, Ніна зупинилась і виглянула в вікно на стоянку. Там нічого не відбувалося тільки чулися дивні звуки вітру, але самого вітру не було. Та інтуїція підказувала, що то і є та небезпека.

Напевне звуки, що доносилися з вулиці стривожили мешканців дому. На терасу почали збігатися люди, це була молодь від 15 до 25 років. Хоча Ніна стояла посередині, здається спершу її ніхто не помічав, всі були зайняті.

Коли звук переріс в завивання, щось дуже дивне. Весь дім почав ходити ходуном, шиби дзвеніти, а мешканці дому зосереджено дивилися кожен в свою сторону. По тілу розливалося тепло, відчуття безпеки і спокою. Кожен з присутніх тут людей випромінював енергію, що підтримувало ті незвичайні відчуття, відчуття дому, якого в Ніни ніколи не було.

Спершу вона відчувала потоки енергії, потім почала їх бачити, як вона світяться, переливаються, іскряться. Вона згадала, що це називають аурою.  Їй  було дивно так думати, все ніби таке ж, та не зовсім. Ще недавно дівчина просто могла визначити степінь доброти і чесності інтуїтивно. Та тепер могла розрізнити в подробиця хто, яка людина. І бачила Ніна це в кольоровій гамі. 

Ніна почала ясніше бачити і розуміти, що відбувається навкруги.  Вони свою енергією створювали бар’єр, купол. Відчуття підказували їй, що довго це захисне поле не протримається і потрібно було щось зробити.

Довго не думаючи  дівчина зосередилася і почала шукати свою енергію, свої можливості. Не надіючись, щось знайти, але все одно шукала. Чим більше Ніна заглиблювалася в себе, тим міцнішав щит, ставав більш щільним, твердішим і менш проникним. Щось дуже сильно билося і силувалося прорватися, але чим більший був натиск ззовні, зсередини протидія була набагато сильнішою.

І все враз стихло і натиск припинився, а купол стояв. Мешканці дому почали розслаблятися і перестали надсилати енергію. Щит частково розсіювався, але не втрачав цілісність і свої захисні властивості. Просто від щита відділялася сила, що незнайомці віддавали для свого захисту. Та щось було не правильне в тій енергії, ніби присмак гіркоти у роті.

Коли атака пройшла всі помітили, прибавку в їхніх рядах. Одні зраділи, інші насторожилися, але і ті і інші відчували силу їхньої гості.

- Можеш розслабитися і відпустити щит, все минулося. – Тихий голос вивів дівчину із ступору.

А дальше сталася подія, що всіх здивувала і ввела в ступор більшу частину жителів дивного будиночка. А саме зникнення щита. Те, що він зник було само собою, але він не розсіявся, як у всіх інших, а зжався і вернувся до власниці. Такого ще ніхто з них не бачив і найімовірніше ніхто і не зможе повторити. А Ніна стояла і дивилася на жителів будинку зі страхом. По виразу обличчя більшості було зрозуміло, що щось в ній лякає оточуючих.