КІНЕЦЬ! ЧИ МОЖЕ... ПОЧАТОК?

  Тато Артема, втомлений за день, підійшов до телевізора. За вікном грізна Буря тарабанила дощем, блискавки вдаряли у землю, але він не звернув уваги — сон раптово накрив його, і Олександр заснув міцно, як у дитинстві. Навіть не почув, як на вулиці розгулялася стихія.

  Коли він прокинувся, в кімнаті вже яскраво сяяло сонце; за вікном горобці виколупували черв’яків з вологої землі й купалися в залишках калюж. Буря затихла, лишивши по собі зламані гілки й повалені дерева.

— Добре, що наш старий горіх вцілів, — пробурмотів тато, відходячи від вікна.

  Олександр, чоловік у самому розквіті сил — як той Карлсон, що живе на даху… Йому сорок вісім, майстер на всі руки, обожнював фентезі, містичні романи, та ще — грішив! — любив пару годин провести за комп’ютерними іграми. ФОРНАЙТ йому не подобався: він не вмів будувати захисні стіни, його завжди швидко вибивали з гри. Син пробував учити тата, але у того краще виходило ховатись по чагарниках і будиночках, йти разом із Бурею і навіть часом займати топ-2 у «королівській битві». Радів із того, як дитя, й жартував: «Ось він я — аматор у лігі професіоналів!»

  Інколи навіть не встигав висадитись на острів — як робот уже витягував його із гри. Тато нервував, лаявся й на гру, й на розробників, мовляв, «життя дають замало», а так хочеться пограти довше. Артем сміявся із татових витівок; у такі моменти його батько здавався справжнім хлопчиськом.

  Та Олександр довго не переймався — запускав улюблений Far Cry й ішов звільняти вигадані острови від поганців. Тут можна діяти не поспішаючи, без метушні й криків, із роздумами, як справжній мисливець.

  Тато відчинив двері до синової кімнати — Артема там не було.

— Дивно, — буркнув Олександр. — Одяг на місці, Артема нема…

— Тьома! — гукнув у коридор.

  З кухні задзеленчала ложка та озвався голос дружини:

— Я його не бачила. Вже з півгодини тихо. Йди доробляй, що не доробив — дощ скінчився.

— Та йду вже… — відгукнувся Олександр, сівши у крісло перед комп’ютером. — Ну разок зіграю — і піду, — збрехав сам собі, чудово розуміючи: на разку не зупиниться.

— Дивно! І з гри він не вийшов… — пробурмотів він, водячи курсором екраном у пошуках потрібного режиму. Востаннє він часто заходив у ФОРНАЙТ — хотів розібратись, «що до чого», і навіть… написати про це книгу: для сина, бо книги хлопець не читав: ані «Відьмака», що припадав пилюгою на полиці, ані хрестоматійних «гусей», нічого. Хотів придумати щось таке, щоб Тьома таки прочитав — свою історію.

  Вибравши «Королівську Битву», Олександр промовив:

— Ну що, поїхали!

  Його палець натиснув на кнопку миші — і раптом наче крізь нього пройшов електричний струм. Рука заніміла, в очах потемніло, довкола настала ніч… пустка...

Пан Олександр втратив свідомість.

31.07.2021

ВІД АВТОРА

Чи це кінець? Чи, може, тільки початок великої пригоди? Адже всі справжні битви лише починаються там, де закінчується звичайна гра…