Розділ 15. Спадок.

Олена знайшла Гафію майже одразу, лише один раз запитала дорогу, і її відвели аж під саму хату.

Вона не знала, що робити далі і тому просто зайняла чергу. Коли вона підійшла і Олена зайшла до кімнати, Гафія до неї гаркнула:

- Чого ти сюди приперлася?

На секунду Олена згадала всі слова матері, про грубість і злість Гафії.

- Я не хочу, щоб ти була причетна до всього цього. Це не твій вибір. - продовжувала тітка.

- Що ви маєте на увазі? Це мій вибір, я сама сюди приїхала.

- Сама? А ти про мене чула хоч раз у житті? Мене навіть не згадують як шосту дитину.

Олені стало моторошно, Гафія мабуть здогадувалась про її розмову з матір’ю. Але як? Як це можливо?

- Ну, це правда, але то було моє рішення сюди приїхати.

- Добре, ну тоді давай підем чайку поп’ємо і ти мені все потім розкажеш. - тон Гафії змінився. Це ще більше насторожило Олену.

Вони пішли на кухню, де на диво було купа техніки: електрочайник, мультиварка, тостер, міксер, сучасна кавомашина, хлібопічка і ще купа прибамбасів про призначення, яких Олена навіть не здогадувалась.

- Ого, скільки всього, і все таке сучасне, я здивована? Ви цим користуєтесь?

- Про це я скажу потім, зараз давай чайочок.

Гафія поставила звичайний чайник на плиту і поки грілась вода, щось шаманила у чашки. Виглядало дуже мило. Тому що вона підкректувала і шепотіла: на здоров’я, на довгі літа, на щасливу долю…

- Ой, зовсім забула, - сказала Гафія і побігла поступцем на вулицю

- Вибачте, сьогодні я вже не зможу з вами поговорити, давайте завтра. Хай з вами буде Бог.

За хвилину Гафія повернулась.

Розмовляли про все на світі, такої довгої і цікавої розмови у Олени ніколи не було.

Гафія лише підливала і підливала чай. Наче тільки сіли, а уже був ранок.

І тут Гафія стала дуже серйозною.

- А тепер до справ. Якраз світанок. Ти знаєш, що я ворожка. І я навмисне ні з ким з роду старалась не говорити, щоб не було спокуси передати свої знання. Але ти, на диво, прийшла сюди, якраз зараз, коли я відчуваю, що мені залишилось ще недовго. Я хочу, щоб ти побачила різні варіанти, і потім обрала той, що тобі по душі.

Гафія взяла Олену за руку, і Олена побачила своє майбутнє, різне майбутнє.

В одному вона успішна леді, замісник прокурора, в неї гарна квартира, купа друзів. В другому - вона за кордоном, мабуть якась Австрія, в неї маленька юридична фірма, велика сім’я, купа дітей, люблячий чоловік. В третьому - вона на якійсь віллі, мабуть Італія, вона не працює, сім’я поряд, вона робить якісь вироби з глини, кругом скульптури та малюнки. І ще інше - дивне, вона себе не бачить в ньому, там були інші люди, багато людей, і їхні світи, їхнє майбутнє, і маленька дівчинка, яка бере Олену за руку і каже: “дякую за маму”.

В Олени виступили сльози, вона зробила свій вибір. Дивний вибір, але вона обрала маленьку дівчинку.

- Ти розумієш, що у тебе не буде безхмарного майбутнього? Що знайти чоловіка буде не те що важко, а майже не можливо? Що дітей теж може не бути? Що тебе не будуть любити? Ти будеш незручна. Тебе будуть ненавидіти.

- Так розумію, не думаю, що я колись пожалкую щодо свого вибору.

Цю потрібну і важку розмову було закінчено.

Доречі, через кілька днів після Олениної згоди, Гафія прийшла і попросила викинути з закритої кімнати коробки з-під техніки, та гарантійні талони покласти у шухляду. На здивований погляд Олени вона відповіла:

- Я не знаю, що це все за фігня і навіщо вона потрібна. Лише здогадалась про чайник. Але я бачила видіння - мені сказали все це купити, розпакувати, але коробки не викидати. Якби ти прийняла інші варіанти, то весь цей дивний мотлох можна було відправити назад в магазин. 14 днів ще не пройшло. Ти мені покажеш, що це все таке?

- Ось так я і отримала свій спадок. Свій дар у спадок. Родичі мене не зрозуміли поки що, ще намагаються наставити на шлях істинний, але тепер я бачу і їхнє майбутнє. Все буде у нас добре. – завершила свою розповідь Олена.