Розділ 13. Дар чи прокляття.

Таки півгодини вона витратила. Без роздратування, просто з необхідності, розказала свою історію.

Почала з далеку, про тітку.

Відомою ворожкою була її тітка, як то кажуть, передавалось з покоління в покоління.

Життя тітки було складним, і вона вирішила, що не буде мати дітей, щоб дар, чи прокляття не передалось далі. Думала, що зупинить ланцюг. Але долю не обдуриш і світ вирішив по іншому, і передав все племінниці. До того ж, як обухом по голові. Але мабуть потрібно по черзі.

Тітка ворожка, звала себе Гафія, невідомо чи її ім’я, чи ні, але то не важливо. Жила в цьому селі більше 80 років, вона виїздила лише в сусідній райцентр, і то кілька разів. Гафія прожила з малечку до глибокої старості у цій хаті, пережила і голодомор, і війну, і погані, і гарні часи. Час від часу її хату обкидали гнилими яблуками, але це мабуть діти-хулігани.

У дорослих було до неї дивне ставлення, на межі між страхом і повагою, не можна зрозуміти чого було більше.

Про повагу свідчить той факт, що коли у період сталінських репресій, спалили хату, і Гафію шукали, то її по черзі переховували у себе всі жителі села.

Вона не подобалась людям тим, що завжди говорила те, що думала, не підбирала слів, могла і матом вкрити, і вірш зачитати. Але Гафія завжди допомагала. Спочатку її обзивали відьмою, особливо коли вона попереджала про неврожай, або про якісь негаразди. А потім почали прислухатись і радитись.

Як виявилось, добре мати ворожку під боком. 

Гафія лікувала рани, як фізичні так і душевні, допомагала знаходити людей, вирішувати складні проблеми, дуже часто повертала людям бажання жити. Але вона не була як кажуть “двинутою” ворожкою. Так, вона лікувала травами, словом, молитвами. Але у багатьох випадках, якщо була потреба, - відсилала до лікаря, до дантиста, до столяра, до священника, до…

Вона була ніби радником з усіх питань.

Гафія не виїжджала з села, але розказувала про всі куточки світу. Діти навіть випробовували: поїдуть у інше місто, а потім обступлять її і запитують подробиці. А Гафія розказувала все у найменших дрібницях, вона ніби бачила ті міста очима цих дітей.

Не думай, що люди любили Гафію, вони її ненавиділи.

Бо вона була незручна.

Бо коли, наприклад, приходила жінка і жалілась на життя - що їй важко, бо в неї 5 корів, купа свиней та птиці, 2 гектари городу, що вона хворіє, що діти не поважають, і просила зробити щось дітям та чоловіку, щоб шанували її і  допомагали.

Гафія відповідала: “Ти сама дурепа, і сама винна, мені тебе не шкода, так тобі і треба, будеш далі хворіти і будеш нещасна, покинь город і свиней, і все стане на свої місця”.

Ну хто з людей таке проковтне? Тому і ненавиділи.

Гафія зла не робила, волю свою не нав’язувала. Лише один раз вона зробила приворот чоловіка. Одна дівчина дуже просила, казала, що життя без нього не уявляє, що готова заради нього на все. Гафія була молода, погодилась. Все вийшло, хлопець одружився, з’явились дітки. Але потім він покинув роботу, почав пити, бити жінку як п’яний. Але як протверезіє, то падає на коліна і каже, що вона найкраща, що він її дуже любить і жити без неї не може. Їхнє сімейне життя було зруйноване, це була каторга. Але, як тільки, жінка зняла приворот, вони розлучились. Чоловік поїхав у іншу область, і тепер у них в обох все добре.

Ось такі дивні речі. Насилля ніколи не приводить до хорошого. І ми не знаємо, що ж насправді для нас краще.

У Гафії відчувалась величезна сила. Але поряд з силою була і слабість. Вона намагалась всім допомогти, порадити, і коли траплялись страшні або болючі випадки, то частину болю брала на себе. Це і руйнувало її, в такі моменти вона старіла на очах, відразу підступали хвороби і ніякі ліки не допомагали. Потрібні були дні, а то і тижні, щоб набратись сил. Ось чому вона не хтіла передавати свій дар нікому.

Але доля вирішила по іншому, за півроку до смерті, до Гафії приїхала погостювати її племінниця. Так і залишилась до цього часу.