Початок дня порадував мене сонечком у вікно. Всі переживання залишились позаду, десь у вчорашньому дні. А сьогодні синє небо з поодинокими білосніжними хмарками, свіже повітря і легесенький вітерець коливає кущі бузини біля паркану. Пахне скошеною травою - мабуть сусід з самого раночку вже покосив. Треба йому подякувати, бо і перед моїми ворітьми навів лад.
Зварила кави і всілась на траву. Я люблю такі ранки.
Ех, краса, але потрібно буде сісти попрацювати. Я на якусь мить забула, що працюю, хоч і віддалено, але ж це не відпустка.
- Перевірю пошту, швидко підготую презентацію, думаю не буде багато роботи. – озвучила собі план дій.
Відкривши пошту побачила лише 3 листа, зраділа, а даремно…
В другому листі лежали анкети від постачальників. Через місяць має бути велика нарада, і вони збирають думку партнерів, щодо своїх сильних та слабких сторін. Зазвичай анкети заповнювались формально, і в принципі, ні на що не впливали.
- Так буде і цього разу, - подумала я.
Але коли я почала заповнювати і намагалась написати стандартні фрази, намисто вороже почало рухатись.
Я робила кілька спроб, але кожен раз коли була формальність, то відчувала неймовірний біль, намисто втискувалось в шию.
Помітила навіть кілька крапель крові, які впали на ноутбук.
Я зрозуміла, що вибору немає, і почала писати, все що я думаю.
Це навіть трошки забавляло мене, мабуть спокій був тому, що я в принципі, могла і не відправляти анкети.
Що там тільки не було: непунктуальні, затримують поставки, підробляють накладні, домовляються з конкурентами, зливають інформацію, знижують ціни, беруть хабарі, імітують розширення, пишуть анонімки в державні інстанції…
Душа розгулялась, намисто задоволено коливалось. Ну що ж я задоволена, вилила все на папір, хай хоч в моїй уяві я їм все висказала.
Наче завершила, натиснула ОК, і тут… вкрилася холодним потом.
Виявляється над ОК було написано “Автоматично відправити відповідь всім адресатам”.
Все, це кінець…
І чому, бл…ський інтернет працює, і чому ноут не завис, чому… чому… чому…