Розділ 8. Попередження.

Наближення катастрофи зазвичай відчувається спокоєм. Дивна тенденція, можливо то бонус перед страшними речами, для того щоб ми могли пережити і усвідомити.

Я не помічала намисто, мабуть тому, що комунікацій з людьми не було, я готувала документи в рутинному режимі, ходила їсти вишні та малину, навіть захотілось намалювати ліс, але не знайшлось листка.

Ми вже настільки діджиталізовані, що буденні речі, такі як олівець та папір витісняються з нашого побуту. На диво, в тумбочці, я знайшла кольорову крейду. Згадала дитинство і пішла малювати на стіні сараю. Дитячий малюнок - квіточки, сонечко, річечка, очерет і лебеді, маленька солом’яна хатинка, з димаря якої іде, чомусь блакитний, дим.

Спогади накрили хвилею.

Ось так, багато років тому, я намалювала на тій самій стіні схожий малюнок, і на радощах покликала маму.

- Подивись, яка краса.

- Що це таке, я ж лише вчора побілила стіну, ану витри цю гидоту. Щоб через півгодини тут нічого не було.

- Мамі не сподобалось,  мабуть я погано малюю, вона ж краще знає.

Чомусь виступили сльози, а намисто стиснулось так, що не тільки дихати, а я не могла навіть нічого подумати. Перед очима все поплило.

Прийшла до тями, лише коли на вулиці вже почало сіріти.

Це був дивний стан,  важкий, ніби на мене навалилося щось темне і тягуче. Я не розуміла - це сон чи реальність. Перед очима змінювались одна картинка за іншою: мама, сусідка, вихователька, прибиральниця, вчителька, кондуктор, касир, водій таксі, керівник відділу, директор…

І всі вони тримали в руках табличку: “Я краще знаю, ти лайно!”.

Я забилась у куток, і намагалась зменшитись у розмірах. Десь здалеку почула хлопки, то рухався знайомий прес і знищував кожного по черзі - директора, керівника відділу, водія таксі… Ще пару хвилин і не залишиться нікого. В руках у мене було намисто, я відчула полегшення. Може не таке ж воно і погане.

Раптово прес перетворився на гарного оленя, який довго дивився мені в очі і здалося, що я почула його думки:

- Зараз ми тобі допомогли, але ти маєш все це вирішити сама з собою. Інакше ми тебе покараємо. Це перша послуга і попередження.

Морок розвіявся.

Мої руки в крові, я не розумію звідки вона взялась. Придивившись побачила, що так сильно стискала кулаки, що нігтями порізала свою долоню.

Помивши руки і легенько обмотавши їх хустинкою лягла на диван і провалилась у темряву.