Розділ 3. Скриня.

Раніше в кожній хаті була скриня. Це великий ящик, в якому зберігались найпотрібніші речі. Зазвичай, вона була виготовлена з дубу або липи, протравлена якимось розчином від молі та мурах. Мені здавалось, що вона стоїть у кутку з давніх давен і передається з покоління в покоління. Навіть питання: “Чому це відбувається?”, - не виникало. Тому що зрушити її було не можливо. От і передавалось як реліквія.

Ось і в бабусиній оселі скриня стояла в кутку великої кімнати. Раніше в ній було багато чого цінного, а зараз мабуть якийсь непотріб.

Що ж, прийшла пора повикидати багато речей на смітник. Взявши великий целофановий пакет, я почала складати туди все, що траплялось під руки: старі рушники, трухлява квасоля, порвані калоші, мої дитячі кеди... Хм, відчула у руках щось холодне і гладеньке, потягнула. Це…

Бурштинове намисто.

Холодок промайнув по спині. Згадався сон, підступив страх. Відігнала від себе моторошні думки. Це лише намисто, гарне бурштинове намисто. Мабуть таки залишу собі, на згадку про бабусю.

Прибирання в скрині затягнулось, довелось кілька разів ходити на смітник. Нарешті завершила. Швиденько, поки не стемніло, побігла у літній душ. Водичка там була тепленька та м’яка, вона ніби огортала мене затишком. Задоволена, чуть змучена роботою, завалилась на диванчик. Не зогляділась як заснула.

Сон був міцний і гарний. Вперше за багато днів я бачила кольоровий. Яскравий краєвид, чудова галявина, з червоними соковитими ягодами, мабуть полуниці, а навколо темно-зелений кленовий ліс, терпкий приємний запах сухої трави та спокою.

Хтось торкнувся моєї руки. Швидко, наче ужалена, скочила з дивану. Навколо не було нікого.