Частина 17

Саша

Саша важко відірвала голову від подушки й знову лягла, приклавши до лоба прохолодну півторалітрову пластикову пляшку з водою —  перевірений часом і безкоштовний спосіб полегшити біль. За вікном яскраве січневе сонечко грало на снігові та бурульках, але її ранок не задався. Макітра боліла і наче налилась чавуном. Минула ніч була неспокійною. Спочатку у матері впав тиск і Олександра їй колола ліки, потім старенька перевернула судно і все терміново прийшлось прибирати та мити. Потім мати довго вертілась, охаючи та бурмочучи щось під ніс, а потім нарешті заснула, але дала такого хропака, що під той звук й мертвий би прокинувся.

Піти спати в літню кухню Саша боялась, бо стан матері був занадто непередбачуваний і не в кращий бік. Могла впасти, знову щось перевернути та й просто їй могло стати погано. Старі й хворі люди потребують постійного нагляду. Все так, але зранку власний організм Саші звично «образився» на важку ніч. Добре, що наявне господарство звикло до подібних умов, і години до 10-11 ранку кури, коза, кролики та собака, нагодовані пізно ввечері, спокійно чекатимуть. Полежавши трохи, жінка дістала свої запаси ліків і почала обирати засіб порятунку.

— Кетанов, пентасед… Так, тиск наче не підвищений, —  жінка задумливо повертіла головою, подивилась на набір пігулок, дістала з шухляди невеличкого комоду прилад для вимірювання тиску. Звична процедура і медична техніка підтвердила її здогад. —  Чудово, отже є шанс обійтись фармадолом, — пробурмотіло вона сама собі під ніс, обираючи і закидаючи до рота ліки.

Коли зранку такий стан, а потрібно встати, трав’яними чаями не врятуєшся —  тут вже необхідне сильне знеболювальне. У Олександри через три дні була запланована поїздка до Бразилії, тож потрібно було багато всього зробити, аби то взагалі стало можливо. Все підготувати для мами, господарства, зібратись, та й ліками забезпечити себе, бо дуже шкода буде втратити хоч день такої омріяної подорожі через якісь там хвороби.

Взагалі мало хто знав, що Саша вже давно звикла втискувати своє життя та реалізацію будь-яких ідей в проміжки часу, коли власне тіло не прикидається геть поламаною конструкцією. А таке було часто, ще й з фантазією на дані теми у організма все було напрочуд гарно. То голова болить, то шия, то пальці крутить артрит, то печінка і нирки ниють від сильних пігулок, то тиск скаче, то ноги крутить, то на очах якісь виразки, то зуби кришаться і випадають разом з мостами та пломбами, то плече болить та синці по венах йдуть, то ноги підкошуються, то серце коле.

Вона вже давно не знала, що саме в її букеті хвороб є першочерговим, а що наступним. Лікарі теж намагались лікувати кожен своє, періодично не вгадуючи з призначеннями. Точний діагноз, то, схоже, взагалі не до української медицини. Наприклад, очі, що пекли та сльозились, вона капала різними краплями два роки, вислухуючи «діагнози» від «подряпали чимось» до «початкова стадія катаракти». Раптове загострення незрозуміло чого на одному оці призвело до термінової поїздки в якусь нову клініку (хто працював, до тих і повіз син в аварійному порядку). Її знову оглянули, чимось закапали, перевірили, і прописали черговий стос пігулок, від яких прихопило нирки, раптово відступив артрит і нарешті покращало оку. Щоправда, в підсумку діагноз, на лікування якого вона то все пила, знову не підтвердився. Добре, що хоч око прийшло до норми і пальці почали рухатись, знявши з порядку денного питання чи позбавлятись кози, яку вона вже ледь доїла. Зараз знову руки в нормі, а свіже молоко від власної кози то гарна штука. Корисна і поживна. Як і власні яйця, зелень, городина. І дітям може дати, і онук на всьому домашньому влітку оздоровиться, і їм з матір’ю зайвим не буде.

Діти були щиро вдячні за натуральні продукти, хоча неодноразово сварились на постійне бажання Олександри кудись бігти, щось робити, не зважаючи на хвороби і заборони. Але ж, якщо виконувати рекомендації всіх лікарів, то простіше одразу вкластись в труну і саваном прикритись! Можливо, якби доля Олександри не будувалась на необхідності виживати, вона б була іншою. Можливо, та не факт, бо активність та мішок планів, то був її звичний стан, скільки вона себе пам’ятала. Син іноді жартома каже, що життя в ній більше аніж в її двох дітях разом узятих. Не факт, що життя, але бажання щось створювати, пізнавати, покращувати, допомагати, не звертаючи уваги на власні труднощі, точно було багато. Тому і ця діяльність з відновлення лісу її так захопила. Вона б нею і безкоштовно займалась, бо серце стискається від того, скільки всього марнується, бездумно знищується. Так, вона сама теж не без гріха, але спилявши кілька старих дерев біля дому, посадила два десятки нових, а радіючи чиїйсь несподіваній підтримці, не забуває кидатись на допомогу іншим. Так, далеко не завжди то цінують, чи пам’ятають, але чи в тому сенс?

— Привіт, — поряд пробіглась ящірка, ляснувши жінку хвостиком по носі. З початком зими рептилію давненько не було видно, та на діяльності фонду то не відобразилось.

— Привіт, Мукантагара. Не спиш? — хмикнула Саша, запиваючи пігулку водою з чашки, що стояла поряд на тумбочці.

— Ти справді думаєш, що я маю бути в зимовій сплячці? —  хмикнула зелена мармиза.

— А де?

— Максимум, в режимі очікування.

— Тобто в сплячці. А навіщо тобі, якщо ти не ящірка?

— Я маю певні прив’язки до даного біологічного виду. Деякі процеси, що відповідають за мою активність, дійсно уповільнюються за низьких температур. На мінімальну діяльність вистачає, але на  необов’язкових функціях  вже  є сенс економити.