Частина 15

§§§

Сергій Іванович їхав Києвом, коли заграв його телефон, перериваючи музику.

— Добрий день, Івановичу, — пролунав в салоні чоловічий голос.

—  Привіт, Костику. Як там наші справи?

—  Нормально. Дві партії успішно відправили до сусідів.

—  Все в ажурі? Митниця не прискіпувалась?

—  Ображаєш.

— А що ото журналюги подали, як значне досягнення наших доблесних правоохоронців? Чий камінь відкопали на кордоні в мішках з насінням?

—  Олега. Знову вирішив зекономити на пакеті документів.

— На одні й ті ж граблі…— хмикнув зневажливо Сергій Іванович. — Дурень, він і в Африці дурень. Ну й холера з ним. Що там з інформацією по тому молодику-юристу? Накопав щось? Бо я вже страх, як хочу закрити це питання.

— Накопав, але, здається, не з того краю ми почали. Хлопець жодного відношення до державного сектору не має, жодних контактів з нашими конкурентами чи правоохоронцями. Працює в приватній конторі, що займається продуктовим бізнесом, а з рудих красунь в його оточенні наявна лише шістдесятирічна прибиральниця офісу.

— Чухня. От прямо янгол з крилами? І жодних боргів, криміналу? Столичний юрист? Не сміши мої капці.

— Та ні, просто якийсь тюхтій. Більш-менш крутиться, але квартира навіть не в самому Києві і в кредиті, робить ремонт. Повільно. Не одружений. Відвертого криміналу в оточенні немає.

— А що там з телевізійниками, всілякими фокусниками, ілюзіоністами?

— Жодного серед друзів чи знайомих не виявив. Хіба що фокусом вважати продаж БАДів пенсіонерам, які доволі успішно штовхає його кум.

— Досить глузувати. А що з тією активісткою-переселенкою? Чоловіка-бойовика чи якогось ще компромату часом не віднайшов?

—  Ні. Навіть пенсію дирівську не оформляла. Але ж то таке. За необхідності можна зліпити необхідну дезу.

— Та мені не ліпити потрібно, а знайти звідки ноги ростуть! Відрубати голову ворогу необхідно одним точним ударом. А для цього варто впевнитись, що перед нами потрібний звір, а не дурна курка, що опинилась не в тому місці. Не мені тобі розповідати, як небезпечно помилитись, вважати, що закрив питання, розслабитись, а потім неочікувано отримати підсрачника з іншого боку.

— Я повне досьє зібрав. Скину тобі ввечері, подивись сам. Ці двоє пусті, —  невдоволено відповів співрозмовник.

—  Отже, не повне! Якось же вони з тим фондом намалювались! Мені потрібні дані, що дозволять знайти ту руду нахабу з задатками гіпнотизера, а ти мені поки що жодної корисної інформації не нарив. За що я тобі плачу? Шукай! Перевіряй всіх інших за списком! —  чоловік натиснув «відбій» і роздратовано гепнув кулаком по керму.

—  Брехня! Знайду ту суку і особисто шию скручу… —  бурмотів він роздратовано. — Такі бабки злити на благодійність! Я не я буду, якщо не знайду з кого їх вибити…

— Дивлюсь ввічливе прохання ти не розумієш. Не доріс твій рівень розвитку до розумного вибору… —  пролунав знайомий голос і на торпеді перед Сергієм Івановичем, акурат на прикріпленому  телефоні, на якому висіли бурштинові чотки, з’явилась зелена ящірка. Чоловік вирячив очі, з жахом розуміючи, що тіло вже його не слухається, а нога все ще тисне на газ. В цю мить він саме наближався до Індустріального моста.

—  Ти…

—  Шукаєш руду красуню? Бачу, дуже сподобалась?

— Ти… Не можеш… Бути… Реальною… — слова ледь проскакували крізь побілілі від жаху губи.

— А тобі не байдуже яка я? Реальна — не реальна. Що є реальність? Лише те, що у тебе в голові. Головне —  я попереджала, що маю певні методи пливу, але ти ж у нас не можеш не шукати шпарину. То буде тобі шпарина —  ось ця…

Чоловік заціпенів, відчуваючи, що рука, всупереч його волі, повертає кермо і машина на повному ходу летить в огорожу великої недобудови…

Невелика зелена ящірка, сидячи на потрісканому бетонному парапеті, з якого стирчали заіржавілі шматки арматури, байдуже спостерігала, як рятівники, розрізаючи метал автогеном, дістають покалічене тіло людини з розбитої, втиснутої між двома бетонними стінами, автівки. Судячи з показників життєдіяльності — жити агресивний ділок буде. Після тривалого лікування. Проте вже далеко не так комфортно, як раніше. Може, думатиме наступного разу, перш ніж шукати кому «шию скрутити». А не думатиме —  ще раз пояснити не важко.

§§§

— Я звичайно не найкращий спеціаліст з роботи людського організму, проте і мої скромні знання підказують, що настільки близький контакт людського тіла з енергією, яку ви називаєте електричною, є небезпечним, —  задумливо мовила ящірка, з’явившись поряд з травницею.

— Ой! Ай! От зараза! Мукантагара! Не можна ж так несподівано з’являтись! — Саша відсмикнула руку від металевого дроту, що тягнувся до її оселі від бетонного стовпа на дорозі і невдоволено потерла місце, яке отримало відчутний удар током.

— Чому? Ти ж мене не боїшся.

— Та до чого тут боїшся! Несподівана поява навіть мишеняти може іноді бути просто недоречна. Ти ж бачиш, я тут балансую з банкою фарби й щіткою на старенькій і не занадто зручній драбині, та ще й біля вводу електрики в дім. У такі моменти, для повного «щастя», не вистачає лише несподіваного полтергейсту.