Частина 14

§§§

Ящірка задумливо спостерігала, як травниця і лісник ходять її володіннями. Агроном, оглядав дерева, ґрунти, робив якісь нотатки в блокноті, Олександра постійно відволікалась, азартно збираючи то одні трави, то інші. Біля автомобіля вже лежала чималенька купа різних, перев’язаних синьою мотузкою різнокольорових жмутків. Рептилію веселила, як практичність травниці, так і, наче ненав’язлива, проте непереборна наполегливість, з якою трапивший під руку чоловік був з одного боку залучений до потрібної їй діяльності, а з іншого ще й лицарем-віслюком працював.

—  А нащо вам хвощ польовий? —  зацікавлено спитав агроном, поклавши блокнота до кишені і здивовано помітивши, що жіночка, яка тільки-но віднесла чергову в’язанку, вже знову зупинилась на невеличкій галявині. Присівши, Олександра акуратно зламувала невисокі рослини, що ззовні нагадували маленькі паростки сосни.

— Проти запалення допомагає, — відповіла вона, швидко складаючи чергову зелену купку. — Ще може використовуватись, як сечогінний, кровоспинний, антимікробний і гіпотензивний засіб.

— Так, ну перші три зрозуміло, а що таке гіпотензивний? —  схиливши голову набік, агроном явно вже думав, як то швидше згорнути свій огляд лісу, що непомітно переріс у травозаготівельну операцію ледь не в промисловому масштабі.

— Знижує артеріальний тиск. Ось, візьміть цей жмуток, а я он там ще кілька гарненьких зірву, — панянка без жодних сумнівів вручила чоловікові назбиране.

— Нащо вам стільки всього? — Олександр, схоже, не знав, як боротись з даною ситуацією.

— Чаї робитиму, настойки, мазі. Лікарських рослин багато не буває.

— Вперше бачу стільки ентузіазму в цій справі, — здивовано похитав головою чоловік.

— Не кожен день випадає нагода вибратись за травами та ще й з таким гарним багажником. Зазвичай я то все на велосипеді вожу, —  з дитячою невимушеністю повідомила травниця.

— А тут вільні колеса підвернулись, — з розумінням кивнув головою агроном.

—  Десь так, —  жінка  посміхнулась з такою радістю, що чоловік, який вже збирався нагадати, що поїхав взагалі-то в ліс з іншою справою, лише зітхнув і покірно поніс свою ношу до автівки, вкладаючи все те щастя до справді доволі об’ємного багажника.

— І що тут в нас? — ящірка таки вирішила подивитись ближче на трофеї травниці й ковзнула по плечу агронома.

— Материнка, хвощ польовий, іван-чай, конюшина, цмин, деревій, живокіст, чебрець, — перелічив агроном, розкладаючи в’язанки по багажнику. — Ледь не весь перелік місцевої рослинності. Ти ж знала, чим загрожує поїздка до лісу з твоєю подругою?

— Ні, — рептилія старанно зобразила наївну мармизу, нехай і справді чогось подібного очікувала. Вона вже відмітила, що Олександра мала неймовірну здатність повертати будь-яку ситуацію несподіваним боком.

— Не вірю, —  не повівся агроном.

— Твоє право.

— О, все влізло? — поцікавилась травниця, перестрибуючи розмиті недавнім дощем канави на краю галявини та прямуючи до машини з черговим оберемком. — Чудово! Поїхали ще до одного невеличкого яру, там саме має звіробій квітнути. Це тут поряд.

— В межах потрібної нам ділянки? —  критично, проте доволі приречено спитав чоловік.

— Так, звичайно. У мене все приємне чудово поєднується з корисним, — натхненно сповістила Олександра, вкладаючи жмуток пустирника поряд з іншими здобутками. Олександр зітхнув, оглядаючи цей запашний вантаж, та закривши багажника, попрямував до керма.

— А полин з пирієм не збираєте? —  спробував він пожартувати, повертаючи ключ запалювання, проте був нокаутований відповіддю.

— Полин у мене і під двором росте, а коріння пирію я ще навесні накопала, коли трактор город орав.

— Навіщо вам те коріння?

— Та ви що! Тож таке джерело вітамінів та лікувальних властивостей! Його можна використовувати при порушеннях обміну речовин, як сечогінний, потогінний, відхаркувальний і проносний засіб, що регулює сольовий обмін, а ще при авітамінозі і просто для профілактики всього названого! Ним можна лікувати купу хвороб, як то: анемію, рахіт, хвороби легенів, затримку сечі, хвороби печінки та жовчного міхура, запалення шлунку і кишківника, ревматизм, подагру і, навіть, шкірні висипки! То наші люди його і в грош не ставлять, а у Швейцарії та Германії він ледь не на вагу золота, в Японії ж пирій взагалі спеціально вирощують!

— Майже панацея, —  хмикнув критично Олександр, рушаючи.

— Майже. У нас будь-яку рослину візьми і отримаєш, як не лікувальну, так просто корисну чи їстівну. З того ж кореню пирію в голодні роки борошно робили, а свіжі пагони в салати додавали. У цій такій звичній бур’янині, містяться мінеральні солі (калій, магній, залізо, марганець, цинк), кремнієва кислота, органічні кислоти, вітаміни А, В, ефірна олія, до складу якої входить слизові речовини, полісахаридна речовина трицетин, інулін, інозитол, фруктоза, сапонін, ванілін, декстроза, левулоза, маніт, молочна кислота, азотовмісна речовина…

—  Стоп-стоп, я половину значення цих слів не певен, що знаю, —  розсміявся Олександр.

—  Інтернет в поміч, —  не дала збити себе панянка. —  А ще, до речі, в пирії є таніни, котрі очищують організм від радіації, “виганяючи” стронцій. Он, в нас після чорнобильської катастрофи була справжня гонитва за китайським зеленим чаєм, котрий має такі властивості. Моя рідна тітка за тим чаєм теж бігала, по блату десь діставала. А можна ж було просто звернути увагу на те, що в нас під ногами! Але ж ні, біжимо за чужим. Всі ж впевнені, що якщо купити дороге і хитро іменоване, то воно допоможе набагато краще, аніж те, що можна взяти задарма у власному городі! —  закінчила доволі сумно свою яскраву промову травниця.