Олександр
Олександр саме збирався зайти у невеличкий вагончик, який слугував їм з Максимом мобільним офісом, як його, уважно чомусь оглянувши, відкликав в сторону один з робітників.
— Олександровичу, тут така справа… — трохи зам'явся чоловік, явно не знаючи з чого почати. Агроном насторожився, підсвідомо очікуючи повідомлення про якісь «боки» з рослинами чи роботами. Бо чого б то раптом вправний робітник так невпевнено на нього поглядав? Точно десь «дров нарубав»!
— Кажи вже, не чекай поки я подумки всі варіанти переберу.
— Та тут таке… Ви знаєте, що ваша ящірка, ота домашня тваринка, котру ви періодично носите на плечі, то — бурштиновий дух? — трохи нервово озираючись, повідомив йому скоромовкою сивий чолов’яга.
— Та-ак, це вже щось новеньке, — розслабився агроном, радіючи, що по роботі проблем нема, а віджартовуватись на тему зеленої приблуди він вже майже звик. — Петрович, я розумію хлопців байками веселити на перекурі, та мені то навіщо?
— Це правда! Цієї весни вона розчинила нам кілька мішків бурштину, — вперто мотнув головою робітник.
— Це як?
— А так — був камінь і катма! Стік, як вода в пісок.
— Гарний спецефект. Але чого ти вирішив, що в тому винна моя Зануда? Може ви просто курили щось не те, чи поле коноплі поряд горіло? — примружився критично Олександр. Забивати собі голову містично-страхітливою дурнею бажання не було. Тим паче — робити з дрібного зеленого непорозуміння якогось всесильного духа. Ще трохи і почнуть поступати пропозиції вівтар влаштувати, дари підносити. Тоді точно від завдань рептилії-гумористки не відмахаєшся.
— Бо ми її перед цим переїхали!
— Так, все Петрович, з тебе на сьогодні вистачить. Піди відпочинь, охолонь, а то он як спека вже позначається.
— Не вірите, — насупився чоловік.
— Звичайно не вірю. Ніколи не вірив у казочки. Я ж з покоління атеїстів, нехай і хрещених. Традиції, обряди ще поважаю, особливо коли то світить вихідним, але духи, привиди — то дурня. У всього є логічне і цілком матеріальне пояснення. Той факт, що у мене є ручна ящірка, жодним чином не вписується в твою розповідь.
— І вона у вас от зовсім звичайна? — недовірливо оглянув агронома підлеглий.
— Тобі принести її помацати?
— Ні! — Петрович відверто сахнувся, округливши очі, чим вже повеселив Олександра. Так лякатись якоїсь дрібноти, нехай і дивної, є доволі смішним. — Може ви й праві, а я помилився… — пробурмотів чоловік, заперечливо мотаючи головою.
— Не ображайся, Петрович. Я просто матеріаліст і не вірю у подібну чухню.
— Угу, тільки самій чухні то байдуже. Ваша справа, вибачайте. Я хотів лише попередити, — працівник пішов, полишивши агронома у роздумах. Проте, не про містичну складову рептилії. Думка Олександра працювала в зовсім іншому напрямку, цілком практичному і матеріальному. Тож коли через пару годин на плечі з’явилась знайома зелена мармиза, він, закінчивши писати черговий план робіт в блокноті, звернувся до неї з ідеєю, що проскочила під впливом розповідей про розчинений бурштин.
— Привіт, Зануда. Мені тут сяйнула думка, як тобі самій вирішити перше питання відновлення лісу.
— Конструктив? Нарешті! Уважно слухаю, — серйозно схилила голову ящірка. Дух — не дух, та вона явно щось до біса розумне, не відповідне образу лускатої дрібноти. Та грець з нею. Власне Олександру було байдуже, що вона таке, а от перевірити одну з ідей було цікаво.
— До мене тут дійшла загадкова історія про те, що ти начебто вмієш розчиняти камінь.
— Точніше сказати, маю певні можливості в роботі з твердими породами, — кивнула рептилія і чоловік ще більше схилився до думки, що перед ним не якийсь містичний дух. Занадто практично-наукові терміни використовує.
— Так ти можеш розчинити тверду матерію?
— Змінити структуру. Так.
— Тоді можеш обійтись без корчувателя, аби розчистити ділянку під посадку. Розклади на складові коріння дерев, що загинули. І техніки менше потрібно і користі для рослин більше. Я, наприклад, коли мав багато часу і досить невелику кількість пнів, що потрібно прибрати, просто висвердлювали дірку в деревині, засипав селітру, а через рік все розклалось і ділянку залишалось лише зорати. І ти таким чином можеш прибрати залишки поламаних дерев.
— Я не маю влади над живими рослинами. Лише над мінералами.
— Так я про мінерали і кажу. В дереві є вуглець. Хімічний елемент, той самий, що і в алмазах, вугіллі, графіті. Там його відсотків 30-50. Тож, якщо його якось розкласти, чи вилучити, думаю деревина втратить свою однорідну структуру, а всім іншим займуться мікроорганізми.
— Вуглець кажеш… — ящірка задумливо схилила голову. — Як у бурштині… З такої точки зору я на це питання не дивилась.
— Так подивись. Тоді й сміття буде менше і користі більше.
— Якого сміття?
— Ну дивись, якщо викорчувати коріння, то з ним же потім щось робити потрібно. Розпилити, вивезти, спалити. А це, окрім того, що купа роботи, так і ще втрати органічних речовин для середовища, мікоризи.