Частина 3

Олександр

Ранок почався, як завжди, з нехитрого сніданку вдосвіта та планової рознарядки для працівників. Прополювання, хімічна обробка, обрізка, пересадка, викопування та відвантаження товару. Роботи на приватному розпліднику рослин, де він був управителем-агрономом, вистачало. Як то кажуть —  «сезон». Проте, варто визнати, сезоном у нього є все від ранньої весни і до…  ранньої весни. І нехай хтось дивується, чим може займатись озеленення взимку, він точно знає, що роботи вистачить будь-якої пори року, а якщо на території є теплиця, то пору року взагалі можна до уваги не брати. А у нього в підпорядкуванні 11 теплиць і найменша з них —   на 350 квадратних метрів. Отож з такою штукою, як відпочинок, він вже давно знайомий суто теоретично.

— Тетяно, ці саджанці потрібно перевалити в двухлітрові горщики. І підрізати, —  сказав  Олександр одній зі своїх підлеглих, що саме закінчувала пересаджувати туї. Темноволоса жіночка в робочих штанях і сорочці з розумінням кивнула, завершуючи попереднє задання. Тим часом чоловік окинув оком довгий ряд горщиків з ялинками і пішов до хімікатів.

— Так, фундазол/бенрад 15/10 + актара 8/10 + апмпула епіну… —  бурмотів агроном, складаючи розчин від сірої гнилі, тлі та інших стандартних напастей, для нещодавно пересаджених рослин. Один з робітників підійшов, заглянув через плече поки керівник старанно перемішував отриманий «коктейль» і, задумливо покачавши головою, спитав.

— Все чаклуєте, Олександровичу? Добрий день.

— Є така наука хімія, Вітьку, —  хмикнув чоловік. Привіт. Ось тримай, для ділянки з новенькими деревоподібними півоніями,—  агроном-дендролог закрив кришку бака для оприскування та подав його хлопцю.

— Угу, був в школі такий урок з купою чудних формул,—  кивнув працівник. —  Але, знаєте, коли засохлу цурпалку полив вашим розчином, а вона через кілька днів зазеленіла, то більше на магію схоже.

— Хто б сумнівався, що повірити в чаклунство набагато легше, аніж вивчити кілька дисциплін. Але не прикидайся валянком, не повірю, —  кивнув головою керівник, відкладаючи ще два химікати у нерозчиненому вигляді. Так, ось тримай купроксат, для ділянки з липами, потім мідним купоросом оброби клени. 

— А якщо не вистачить? —  Вітя зосередився на завданні, полишивши жарти.

— А не вистачить —  прийдеш до мене, я ще відсиплю. Леонід  вже поїхав?

— Звичайно, він же на тракторі, не те що я, з цією прискалкою.

— Не ображай бензонасос, бо ручну видам, в мене якраз на складі завалялася, —  посміхнувся агроном і хлопця, як вітром здуло.

— Олександровичу, а копати сосни ті, що з білою стрічкою чи з зеленою? —  спитав черговий робітник.

— Чорні сосни копайте.

— Та вони ж всі зелені!

— То тобі тільки здається, —  задумливо кивнув головою Олександр, оглядаючи ряд кленів Фрімана, привезених рік тому з США. Схоже тут збирався вчепитись кленовий червець і на завтра потрібно обробити саджанці актеліком, подумав агроном і не озираючись до робітника, уточнив, —  з білими стрічками копайте.

— Добре. Пішли хлопці, —  бригада з трьох осіб попрямувала до ділянки засадженої соснами, а їх керівник попрямував далі по території, між рядами кленів, туй, тополь, ялин, сосен. Сіро-зелені очі уважно оглядали саджанці, прикидаючи час та перелік наступних операцій, як завжди керуючись основним принципом агронома —  «дивись та думай». Олександр мав за плечами достатньо років роботи за фахом, щоб оцінити правильність цього короткого, але дуже розумного принципу. Колись їм, групі веселих безусих студентів, так казав один з викладачів. Хоча ні, у самого Олександра вуса тоді вже були, це бороду він відростив вже десь років в тридцять п’ять. А зараз його без бороди вже ніхто і не уявляє…

Години через три, роздавши всі вказівки та оглянувши всі «володіння», агроном всівся на один з вкопаних на околиці гумових скатів та, відкривши блокнот, почав робити короткі помітки для плану заходів на наступний день. Квітневий вітерець легенько ворушив темно-русяве волосся на голові, потроху пригрівало сонечко. Олександр неквапливо зірвав тонку стеблинку, задумливо, скоріше за професійною звичкою, аніж з необхідності, роздивляючись побудову суцвіття. Рослина була дуже схоже на мітлицю велетенську, проте ріст наштовхував на думку, що це тонконіг лучний. Покрутивши в руках стеблину, він вже збирався вставати, як раптом на вкопану поблизу покришку, вистрибнула ящірка. На сонці звична оку смарагдова луска красиво й трохи незвично виблискувала золотавим відтінком. Ящірка завмерла, явно насолоджуючись весняним теплом, і чоловік не поспішав вставати, аби не лякати дрібне створіння.

Є таки плюси у його професії. Майже вся робота на природі: простір, чисте повітря, зелень, птахи, дикі тварини. То зайці попід вікнами бігають, то косулі в поле зору потраплять, то лисиці, то ось така дрібнота. Остання йому подобалась найбільше, бо травоїдні звичайно гарні звірі, та от біда —  інтереси їх з агрономом нерідко прямо протилежні. Ганяти взимку вухатих, аби кору не пообгризали з молодих дерев, то ще та розвага. А от руда хижа красуня саджанці звичайно не гризе і навіть іноді з зайцями допомагає, але теж без сюрпризів не обходиться. Останнього разу одна з таких хитрюг його безсоромно пограбувала. Залишив на хвилинку шматок ковбаси без нагляду. Не те щоб дуже шкода того осиротілого бутерброда, але нахабність лисички відверто вразила.