Частина 1

Не вся містика, є містикою,

 а жадібність, байдужість і впевненість у безкарності

 далеко не завжди приносять своїм власникам бажані плоди

Частина 1

—  Валіть звідси. Прийди нещасні! Це наш бурштин! —  гримнув високий неголений молодик і зафутболив чоботом шмат глини в невелику юрбу, що вперто стояла перед розлюченим натовпом місцевих копачів бурштину.

Учасники обох сторін конфлікту були всі у гумових чоботях, та доволі забрьоханому одязі. Невдоволено-жорстокі обличчя гурту місцевих мешканців не віщували нічого доброго скромній компанії супротивників, що складалась з чотирьох чоловіків, двох жінок і старого діда. Місцевих прийшло понад два десятки.

— Ми такі ж українці, як і ви! — заперечив тридцятирічний чоловік.

— Ми знайшли цю жилу! — підтримав його чорнявий хлопець, що стояв праворуч.

— І що? Ви — брудні прийди! Це наша земля!  — заперечив йому один з місцевих, озброєний  лопатою.

— Це де таке написано? —  не здавався «прийда».

— То ти ще й розумного вдаєш, нахаба? То я тобі зараз поясню зрозуміліше —  два постріли і зойк пораненого майже злились.

— Андрію! — одна з жінок оточеної місцевими мешканцями невеличкої групи людей кинулась до пораненого. Чоловіки кинулись одне на одного.

Зав’язалась жорстока бійка, точніше —  відверте побиття. Натовп здорових чоловіків гамселив невеличку групу чужинців. В хід йшло все: лопати, дрючки, кулаки. Дійство відбувалось на невеликому перекопаному п’ятачку у сосновому лісі. Поряд знаходився старенький мікроавтобус, трохи подалі в кущах стояло ще одне легкове авто. Тут же було встановлено кілька похідних наметів, лежали речі та приладдя. За це приладдя і схопились нещасні, намагаючись захиститись, та то не врятувало ситуації. Нападники нещадно лупцювали всіх без розбору, зривали намети, з якоюсь дикою люттю розкидали інвентар.

Бійка завершилась раптово, від надривного істеричного крику жінки, яка кинулась практично під лопату нападнику, прикривши собою скривавленого чоловіка на землі. Брудне лезо, відведене в останню мить, загналось глибоко в ґрунт зі знайомим всім присутнім чирканням — характерною ознакою наявності бурштину. Лопата зрізала невеликий виступ землі, наче шмат пирога, до купи відтявши хвіст і задню лапу маленькій зеленій ящірці, яка там ховалась. Але розпалені емоціями люди цих дрібниць не помітили.

—  Геть, жінко! —  гримнув на відчайдуху чоловік, роздратовано відкидаючи інструмент.

— Ні! Припиніть. Що ви як звірі? — жінка трусилась та ледь стримувала сльози.

— Ми вам по-доброму сказали.

— Ось це — по-доброму? — маленька худенька молодиця випросталась і стояла зараз перед кремезним, спортивної статури нападником. Бліда, перелякана, в брудних джинсах й порваній куртці, з розтріпаними мокрим від дрібного весняного дощу волоссям, вона була схожа на мокру курку, що намагається протистояти  розлюченому вовку.

— Оресте, та облиш її, — тріпнув за руку зарослого бородою по самі вуха чолов’ягу, один з місцевих. Той сіпнувся і, ще раз оглянувши відважне непорозуміння, роздратовано плюнув. 

— Самі винні. Це наше село і прийд всіляких, що копають наш камінь, ми тут не терпітимемо. Валіть звідси, щоб і духу вашого тут не було, — зневажливо скривившись він розвернувся й кивнув комусь.

— Гриць, забирай намите.

—  Його ми накопали, горбатились день і ніч! — тріпнулась було жінка, та її чоловік, що саме важко сідав, втримав за ногу.

—  Хай вдавляться, — тихо мовив, витираючи кров з обличчя.

—  І не мрій, — хмикнув нападник та, зробивши крок в бік, з розмаху вдарив кулаком в голову людини, що й так ледь трималась. Зойкнула молодиця, а її чоловік знову незграбно впав, опинившись обличчям у мокрому піску, акурат перед маленькою ящіркою, поряд з якою здригалися відрізаний хвіст і лапа. Протерши очі від бруду, поки нападники йшли геть, чоловік помітив малу рептилію й незграбно простягнув до неї руку. Чомусь те, що тут безвинно постраждало і це дрібне створіння, відчутно кольнуло. Дурні думки в даній ситуації, але чомусь вони були.

— Вибач, маленька…—  прошепотів він, торкнувшись лускатого тільця. Пальці наче трохи  вдарило струмом від статичної електрики, а покалічена рептилія сахнулась вбік.

Копач відчув, як його починає піднімати жінка. Тіло не слухалось, було наче свинцевим, а він чомусь все не міг відірвати погляд від пораненої ящірки. Зелена дрібнота кособоко повернулась, подивилась на людину, котра вже запливавшими від побоїв очима втупилась в цю картину, і повільно, час від часу наче розпливаючись, поповзла помирати кудись у глибину частково зруйнованої нірки.

—  Юра, ти як? —  жінка його таки всадовила, оглядаючи поранення. Постраждалий обвів сумним поглядом їх невеличку потріпану компанію. Куму, схоже, лопатою поранили руку і його син допомагав зупинити кров, старому сусіду, що завжди з ними їздив —  розкроїли голову, одинаку-копачу, що просто опинився поряд з ними на жилі —  прострелили дві ноги. У всіх були синці та подряпини, а у самого Юрія, судячи з відчуттів, схоже й пара ребер тріснула. А ще забрали все, що вони намили —  гарна вдача знайти бурштинову жилу, привела до біди. Занадто захопились, зраділи. Ось і отримали «дружній візит» місцевих. Натовп міцних чоловіків на їх невеличку компанію, то було дійсно забагато. Але ж так не хотілось віддавати з таким трудом намите… Хто ж думав, що буде так…