Частина 1

Не вся містика, є містикою,

 а жадібність, байдужість і впевненість у безкарності

 далеко не завжди приносять своїм власникам бажані плоди

Частина 1

—  Валіть звідси. Прийди нещасні! Це наш бурштин! — гримнув високий неголений молодик і з розмаху зафутболив чоботом шмат мокрої глини в бік невеликої юрби чужинців. Ті вперто-насуплено завмерли перед ворожим натовпом місцевих копачів.

Обидві групи були у схожому, доволі забрьоханому одязі та гумових чоботях. Але вираз облич мали зовсім різний. Місцеві мешканці, яких прийшло понад два десятки, випромінювали невдоволення і жорстокість. А от скромна компанія «прийд», що складалася з чотирьох чоловіків, двох жінок та старого діда, трималася виключно за відчайдушну впертість, бо перед цим натовпом були практично беззахисними.

— Ми такі ж українці, як і ви! — заперечив один із чужинців, тридцятирічний чоловік.

— Ми знайшли цю жилу! — підтримав його чорнявий хлопець, що стояв праворуч.

— І що? Ви — брудні прийди! Це наша земля!  — заперечив йому один з місцевих, озброєний  лопатою.

— Це де таке написано? — не здавався «прийда».

— То ти ще й розумного вдаєш, нахаба? То я тобі зараз поясню зрозуміліше!

Два постріли майже злилися із зойком пораненого.

— Андрію! — одна з жінок кинулася до постраждалого чоловіка й в цю мить все навколо вибухнуло рухом. Люди кинулися одне на одного. Зав’язалась жорстока бійка, точніше — відверте побиття. Натовп здорових чоловіків гамселив невелику групу чужинців. У хід йшло все: лопати, дрючки, кулаки. За секунду перекопаний п’ятачок серед лісу перетворився на жорстоку арену.

А навколо шуміли сосни, попід якими стояв старенький мікроавтобус, трохи далі в кущах виднілося ще одне легкове авто. Поряд  стояло кілька похідних наметів, лежали речі та приладдя. За це приладдя і схопились чужинці, намагаючись захиститись. Втім, це їх не врятувало. Нападники нещадно лупцювали всіх без розбору, валили на землю, били ногами, зривали намети, з якоюсь дикою люттю розкидали інвентар.

Бійка завершилась раптово, від надривного істеричного крику жінки, яка кинулась практично під лопату нападнику, прикривши собою скривавленого чоловіка на землі. Брудне лезо, відведене в останню мить, загналось глибоко в ґрунт зі знайомим всім присутнім чирканням — характерною ознакою наявності бурштину. Лопата зрізала невеликий виступ землі, наче шмат пирога, до купи відтявши хвіст і задню лапу маленькій зеленій ящірці, яка там ховалася. Але розпалені емоціями люди цих дрібниць не помітили.

—  Геть, жінко! —  гримнув на відчайдуху чоловік, роздратовано відкидаючи інструмент.

— Ні! Припиніть. Що ви як звірі? — жінка трусилась та ледь стримувала сльози.

— Ми вам по-доброму сказали.

— Ось це — по-доброму? — маленька худенька молодиця випросталась і стояла зараз перед кремезним, спортивної статури нападником. Бліда, перелякана, в брудних джинсах й порваній куртці, з розтріпаним, мокрим від дрібного весняного дощу волоссям, вона була схожа на мокру курку, що намагається протистояти  розлюченому вовку.

— Оресте, та облиш її, — смикнув один з місцевих за руку чолов’ягу, зарослого бородою по самі вуха. Той сіпнувся і, ще раз оглянувши відважне непорозуміння, роздратовано плюнув. 

— Самі винні. Це наше село і прийд всіляких, що копають наш камінь, ми тут не терпітимемо. Валіть звідси, щоб і духу вашого тут не було, — зневажливо скривившись він розвернувся й кивнув комусь.

— Гриць, забирай намите.

—  Його ми накопали, горбатились день і ніч! — тріпнулася було жінка, та її чоловік, що саме важко сідав, втримав за ногу.

—  Хай вдавляться, — тихо мовив, витираючи кров з обличчя.

—  І не мрій, — хмикнув нападник та, зробивши крок в бік, з розмаху вдарив кулаком в голову людини, що й так ледь трималась. Зойкнула молодиця, а її чоловік знову незграбно впав, опинившись обличчям у мокрому піску, акурат перед маленькою ящіркою, поряд з якою здригалися відрізані хвіст та лапа. Протерши очі від бруду, поки нападники йшли геть, чоловік помітив малу рептилію й незграбно простягнув до неї руку. Чомусь те, що тут безвинно постраждало і це дрібне створіння, відчутно кольнуло. Дурні думки в цій ситуації, але чомусь вони були.

— Вибач, маленька…—  прошепотів він, торкнувшись лускатого тільця. Пальці наче трохи  вдарило струмом від статичної електрики, а покалічена рептилія сахнулась вбік.

Чоловік відчув, як жінка намагається допомогти йому піднятися. Тіло не слухалось, стало немов свинцевим. А ще він чомусь не міг відірвати погляд від пораненої ящірки. Зелена дрібнота незграбно повернулась, подивилась на людину. Очі чоловіка вже почали запливати від побоїв, але він втупився в ящірку. Рептилія перед очима наче розпливалася. Втім чоловік роздивився, як вона відвернулася і повільно поповзла помирати кудись у залишки своєї зруйнованої нірки.

—  Юра, ти як? —  жінка його таки всадовила, оглядаючи поранення. Постраждалий обвів сумним поглядом їх невеличку потріпану компанію. Куму, видно, лопатою поранили руку і його син допомагав зупинити кров, старому сусіду, що завжди з ними їздив —  розкроїли голову. Одинаку-копачу, що просто опинився поряд з ними на жилі —  прострелили дві ноги. У всіх були синці та подряпини, а у самого Юрія, судячи з відчуттів, схоже й пара ребер тріснула. А ще забрали все, що вони намили —  гарна вдача знайти бурштинову жилу, привела до біди. Занадто захопились, зраділи. Ось і отримали «дружній візит» місцевих. Натовп міцних чоловіків на їх невеличку компанію, то було дійсно забагато. Але ж так не хотілось віддавати з таким трудом намите… Хто ж думав, що буде так…