3

Спина горіла. І тонка тканина не рятувала.

Ні, Поллі чудово розуміла, що якби він не розстебнув комбінезон, грітися довелося б довго, він задуманий так, щоб не втрачати тепло. Але це докази розуму. І слухати їх не хотілося.

Її спина притискалася до оголених грудей велетня. Його руки обіймали, а підборіддя спиралося на плече. Він великий, а вона маленька, потонула в чужій куртці, що пахне деревом і іржею. І в обіймах велетня теж потонула. Як пташеня в долонях.

Насправді вона завжди хотіла літати на алатах. Скільки себе пам'ятала – хотіла. Але дівчинці, чиї батьки, бабусі, дідусі та й інші родичі займалися так чи інакше наземними машинами, це не світило. Її просто не відпустили б. А втекти духу не вистачило б. І коли тести виявили, що вона аномал, причому технічної спрямованості, і їй запропонували безкоштовно вчитися, майбутню професію дівчина вибрала миттєво. Алати. Їй запропонували училище пілотів, але це було надто страшно і неймовірно, хоча з таких аномалів вони виходять чудові. І Поллі обрала ремонт та налагодження. Майже як тато, тільки його машини були безкрилі.

А зараз дівчина готова визнати, що пілотом їй хотілося бути набагато більше. І всьому виною страх. Цілком безглуздий страх. Можна подумати, велика різниця: угробиш команду, не помітивши вчасно неполадки в довірених механізмах, або заснувши коло кермового колеса і не зумівши через це розминутися з грозою.

Дурна Попіл сама зробила своє життя сірим і схожим на смолу, яка не дає розправити крила і нарешті злетіти.

Сумно.

— Мала, скільки тобі років? — спитав велетень, поворухнувши подихом волосся.

— Вже двадцять, — чомусь зніяковіла Поллі.

— О, добре. Я на п’ять років старший. Ти мусиш мене слухатися.

— Да? — дозволила собі здивуватись Поллі.

— Мене, до речі, Івар звати.

Дівчина це знала, але кивнула.

— Поллі, — теж представилась. А то ж він точно не знає.

— Якщо на нас нападуть, одразу ж утечеш, добре? — спитав, поправивши на ній чужу куртку.

Теплий та надійний, чудовий чоловік.

— Добре, — видихнула.

Так, втече. Заважати не буде. Краще спробує знайти когось, хто може принести йому справний наручник.

— Якщо перебірки не піднімуть, сховаєшся у ніші з інструментами. Туди навряд чи полізуть.

— Сховаюся?

— Сховаєшся. Не знаю, який цінний вантаж ми веземо, але зазвичай нападники йдуть відразу після того, як заберуть, що хотіли. Тож усе буде гаразд. Навіть якщо вантаж неврахований, і капітан не може викликати законників.

— Добре, — погодилась Поллі.

Дуже хотілося запропонувати і йому сховатися. Адже він свідомість втрачав, отже, може не брати участь у бою через підозру на травму. Але Івар не погодиться. Дівчина це відчувала. Його обов'язок захищати алату. Цим він і займеться. Він чесний.

Добре б нападники не вгадали, де алата вийде з течії.

Аби не вгадали.

Якщо не вгадають, все буде гаразд.

Аби не вгадали.

… не вгадали.

***

Нічний метелик сів на долоню. Сірий, наче присипаний попелом. Візерунок на крилах ледве вгадувався. Але він все одно був гарний.

Пухнастий нічний метелик. Його хотілося погладити кінчиком пальця, як кошеня.

— Гарний, — сказала дівчина. — Можна я назву тебе Попіл? Будеш моїм двійником.

Метелик змахнув крилами і полетів. Напевно, ім'я не сподобалося. Але полетів недалеко. Сів на рудий камінь і розправив крила, як накидку.

— Бурштин? — здивувалася дівчина.

Яка дурна. Бурштин — це застигла смола. Давно застигла смола. Боятися нема чого.