Розділ VI. Експеримент

Даша нервово оновлювала сторінки десь до другої ночі. Нової інформації так і не з’явилось. Не виспавшись, в суботу зранку викликала таксі на вокзал – вона нарешті їхала додому, вперше з літа. На вечір п’ятниці і ніч білетів не було, а от на сьому ранку вдалось замовити білет по інтернету, вона його ще звечора роздрукувала. Напевно, це було на краще, бо Даша вчора майже завершила реферат з філософії, тож тепер на вихідних можна не хвилюватися… Було б. Якби не подія минулої ночі.

Таксі під’їхало швидко. Дивлячись в вікно на ранішнє місто, вона бачила лише відео з розтрощеною чорною машиною. Дівчині було дуже шкода того, кого вчора забрала швидка… Даша зрозуміла, що не так вже і байдуже вона відносилась до Влада, як їй хотілось би. Та яке це тепер мало значення. Чи виживе він тепер, якщо це він взагалі. А якщо це не він і вона дарма хвилювалась, то після вчорашньої їхньої розмови, він більше з нею не заговорить. Але, головне, щоб він був живий…

Центральний Вокзал був переповнений метушливими мандрівниками. Якщо все місто ще тільки починало прокидатись від сну, тут вже життя вирувало на повну. Всі кудись бігли, запізнювались, снідали. Велетенська жовта будівля з колонами і статуями привітно зустрічала приїжджих. Всюди приємним голосом лунали оголошення щодо точних годин прибуваючих потягів і платформ, на які вони мали прибути. Весь час торохкотів звук від валіз на  колесиках.

Даша спустилась до своєї платформи і стала чекати потяг. Він підійшов через декілька хвилин. Це ж треба, як їй пощастило, сидіння біля вікна. Діставши з кишені навушники, вона знову згадала Влада. Хоч би він був живий.

Їхати їй потрібно було півтори години. Приємно було сидіти біля вікна і роздивлятись ліси і поля. Осінніх барв вже побільшало. Погода сьогодні була чудова, тож пейзажі були залиті сонцем, а блакитне небо було майже без хмаринок. Прямо бери і малюй! Даша навіть зробила декілька фото, вони вийшли трохи розмитими, але для малюнків потім згодиться. Заграла одна сумна пісня, і дівчина ввімкнула екран телефону, щоб перемкнути – не вистачало ще додавати собі меланхолічного настрою до і так невеселого самопочуття. Перемкнувши, помітила, що дзинькнуло якесь повідомлення. Висвітилось вікно: «У вас одне нове повідомлення від Влад Серх…». Даша здивовано витріщилась в екран. Він живий! Хух, яка ж чудова новина… Вона  аж посміхнулась. Важкі думки одразу зникли і сонце, здавалось, світило саме для неї.

І чому це він їй пише?! Можливо, він все ж у лікарні… Чи він вирішив їй написати все, що він про неї думає, після вчорашнього… Чомусь відкривати не хотілось. Та і інтернет був слабенький. Даша почекала, поки потяг під’їде до населеного пункту, там інтернет ловить краще. Відкрите повідомлення було коротке:

«Привіт. Може все ж потрібна допомога?»

Так… І хто ще з них впертий. Даша відповіла:

«Привіт, не треба, я вже майже дописала»

Потяг зрушив з місця. Вже скоро вона приїде в рідне місто… Мама, напевне, знову зробила її улюблений шоколадний торт з вишнями, вона завжди його робить, коли Даша повертається з навчання.

Дзиньк!

«Скинь мені, я подивлюсь»

Ну і як його можна витерпіти?! Вона двічі писала і стирала повідомлення, і врешті-решт написала:

«Свій реферат я напишу сама. Дякую»

Ну, наче не сильно грубо.

Дзиньк!

«Які плани на сьогодні?»

Не могла Даша втриматись ну ні як, тож наступна відповідь була дуже чемною:

«Весь день вчитиму філософію, щоб хоч трохи наблизитись до рівня магістра філософських наук Владислава»

Влад відправив усміхнений смайлик, а потім додав:

«Може кудись сходимо?»

«А кафедра філософії сьогодні працює?»

«Я серйозно, не хочеш прогулятись? Погода чудова»

«Я поїхала з Харкова додому»

Наступне повідомлення прийшло після невеликої паузи:

«Зрозумів. Гарних вихідних»

Більше Даша йому нічого не відповіла. Дівчина була впевнена, що якби вона і не поїхала з міста, зустрітись з ним їй все одно не хотілось би. Все таки, її відношення до нього не змінилось, вона так і вважала його самовпевненим нав’язливим придурком, що дивно поводив себе з нею.

Як же добре було вдома! Молодша сестра Діана не відходила від Даші ні на мить, все розповідала свої шкільні новини. Чіпсик також весь час сидів поряд. Батьки підготували купу смаколиків до її приїзду, всі її улюблені страви і звичайно ж, торт. З Сонею домовились  зустрітись о третій біля озера – це було їх улюблене місце.

Міське озеро рівним колом виблискувало на сонці біля Дому культури  – місце, де зараз знаходилась ця будівля, колись раніше було маєтком дворянина. Тут і зараз залишився старий сад з кремезними деревами і липовою алеєю. Тож невеличке озеро було колись садовою перлиною ландшафтного дизайну і гордістю місцевого поміщика. Напевне, раніше тут усе виглядало більш вишукано, але і зараз це була приємна картинка для очей. Особливо восени. Блакитне небо відбивалось у дзеркальній воді, довкола росли старі ясені і клени, що тільки-тільки почали жовтіти, а тому зелене листя яскраво доповнювалось жовтим градієнтом. Довкола озера прогулювались зграйками діти і декілька дівчат зі своїми хлопцями. Обійшовши весь парк, Даша і Соня пішли в сторону центру, щоб купити собі кави з пінкою з маршмеллоу чи гарячого шоколаду.