Розділ IV. Бібліотека

Як виявилось, теми для рефератів містили план з декількох пунктів і рекомендовану літературу, більшість з якої інтернет не знаходив. Це неабияк додавало проблем до написання. Хтось зі студентів з інших груп, хто отримав теми раніше, у вівторок, повідомив, що деякі книжки містились у міській бібліотеці. Не у університетській, а в міській… Але ж і їх було декілька… Найбільш хитрі одразу додумались попитати в старших курсів, можливо, в когось залишилось з минулого року. Деякі реферати дійсно вдалось познаходити, але четвертокурсники одразу попередили, що Зборовський перевіряє на списування і серед минулорічних робіт. Жах якийсь, а не викладач, чи йому зайнятись нічим…

В четвер, після навчання, Даша і Настя сиділи з ноутбуками в бібліотеці, тій, що університетська, і писали свої реферати. Їм двом дуже пощастило, з їхніх тем література була в їхній бібліотеці. І взагалі була. Денис зі свого списку взагалі нічого не зміг знайти, а тому поїхав в міську бібліотеку, ту, що в самому центрі.

Бібліотека їхнього університету виглядала так, як і мала б виглядати університетська бібліотека. Як у фільмах. Стіни тут були вкриті дерев’яними панелями темного кольору. Підлогу прикрашав старий паркет «ялинкою». З такого ж темного дерева були і столи, за якими сиділи заклопотані студенти. Тільки лампи були не зелені. Тож не дивно, що бібліотека була першим місцем, де першокурсники робили фото. Тут дійсно була особлива атмосфера, але зараз дівчата не мали часу розглядати красиві кіношні інтер’єри.

– І як своїми думками можна записати цю дурню, коли я взагалі не розумію того, про що читаю?! – в Насті вже здавали нерви.

– Те саме… – сумно відповіла Даша.

Вони сиділи так вже більше години. Прогрес був мінімальний. З п’ятнадцяти  необхідних сторінок Даша написала лише півтори, і вони з Настею були майже впевнені, що на цей раз «Зміст» і «Використана література» не мають входити в підрахунок п’ятнадцяти необхідних сторінок.  В бібліотеку зайшов Влад і одразу глянув в ту сторону, де сидить Даша. На щастя, він всівся десь попереду.

Пройшло ще пів години. Даша страшно стомилась і поклала голову на книжку, що лежала перед нею. Подзвонив телефон. Швидко вимкнувши звук, Настя тихо почала говорити по телефону, щоб не підійшла бібліотекарка зі своїми повчаннями про тишу:

– Як нема ключів?.. І хто тобі винен?.. Я зараз зайнята, не можу приїхати…

Очевидно, вона говорила із своєю сестрою, з якою жила. Закотивши очі, Настя повідомила, що зараз приїде.

– Поїду додому, вона там під дверима верещить, кудись запізнюється…

– І я вже додому піду…

– А ти дописала?

– Ні, та в мене вже мозок не працює.

– Та залишся, допиши, завтра менше роботи буде і… – Настя замовкла і посміхнулась.

– Допомога потрібна? – спитав Влад, підійшовши до їхнього стола.

– Ні, – коротко обірвала Даша.

– Ти впевнена?

– Впевнена. До побачення.

Настя, що в цей час пхала свій ноутбук в сумку, не витримала і засміялась, а тоді, легенько тицьнувши Дашу ліктем, додала:

– Та чого ти… – вона хотіла ще щось сказати, але помітивши суворий погляд подруги, змінилась в обличчі і серйозним тоном промовила, – Ми вже закінчили.

– Ну то я погляну?

– Ще чого, – від такої наглості засміялась вже Даша.

– Я піду, – тихо промовила Настя і побігла здавати бібліотечні підручники.

– Давай. До завтра, – Даша теж почала складати свої книжки.

Почекавши, поки Настя піде, Влад підійшов ближче, та сказати він нічого не встиг.

– Йди звідси, – Даша роздратовано закрила книгу, спричинивши невеличкий ляск.

– Мені ж сказали допомогти тобі, я повинен. Як щось буде не так, що мені тоді Зборовський скаже? – посміхаючись сказав хлопець і сів на місце Насті, а тоді продовжив, – Мені неприємності не потрібні.

А, то це він повинен… Від цих слів Даша вскипіла і сердито промовила:

– Твої проблеми.

Даша потягнулась закрити ноутбук, та Влад взяв його рукою за екран, щоб той не зачинився. Ну наглість!

– Я подивлюсь… Мм… Багато…

– Я вже йду, – Даша стала підійматись зі стільця, але хлопець взяв її за плече, не даючи їй встати, – Не чіпай мене!

– Чому ти така? – суворо поглянув він карими очима, – Заспокойся, зараз напишемо трохи…

– Не треба мені твоя допомога!

– Так? А мені здається, що треба… – Влад почав перечитувати, що вона написала за сьогодні, – Де ти оце знайшла, відкрий, я подивлюсь.

– Ти погано розумієш, що тобі кажуть?

Він відвів погляд від реферату і знову глянув на Дашу:

– Відкрий книжку, звідки ти списувала, ми так швидше все зробимо.

Даша роздратовано схрестила руки. Влад мовчав декілька секунд, а тоді,  підсунувши ноутбук до себе ближче, сказав:

– Які ми вперті…

Він почав щось писати і Даша спробувала відібрати свій комп’ютер.