Розділ ІІІ. Несподіване прохання

Ніщо так не псує настрій в суботу зранку, як дощ, що ллє, як з відра. Ну звісно ж, весь робочий тиждень стояла сонячна погода, а як тільки дійшло до вихідних, то ось вам дощик. Пощастило, що хоч вчора вибрались погуляти групою, то хоча б відпочили. Вчора дівчата, насолоджуючись теплою осінньою погодою, домовлялись прогулятись по місту, але тепер, зідзвонившись, вирішили почекати до обіду, і якщо дощ не вщухне, то поїхати в торгівельний центр, Даші якраз потрібно було купити нові джинси і білу сорочку. Краще було б, звісно, піти в Центральний парк, там і весь день можна було б провести, але з такою сирою погодою про це тепер можна було тільки мріяти.

Зробивши собі каву, Даша повернулась у ліжко і, перевіривши всі свої сторінки в соцмережах, продовжила дивитись фільм, що ввімкнула вчора вночі.

Дощ ставав ще сильніше, додався сильний вітер. З Настею домовились зустрітись вже в торгівельному центрі. Довелось вдягнути чорну лаковану куртку, джинсова була б мокра наскрізь вже через хвилину, і в цієї куртки, на щастя, був капюшон.

В метро всі сиділи похмурі. Жодного веселого, грайливого настрою, що панував у молоді вчора, вже не було помітно. Тепер всі були закутані, насуплені і щось вичитували в своїх телефонах та планшетах. Дашу завжди дивувало, як люди могли читати в громадському транспорті і як їм нічого не заважало. Вона б так налаштуватись не змогла, та і їй завжди здавалось, що поки відкриєш те, що ти там собі читаєш, прочитаєш сторінку, а вже і виходити треба. Але читаючих в метро було багато, тож, напевне, то Даша щось не розуміла в цьому громадському читанні.

Вийшовши з виходу станції метро, Даша помітила, що дощ майже зупинився. От і чудово,  якраз дійде до торгівельного центру. Настя чекала її біля невеличкої кав’ярні і вже замовила їм двом гарячий шоколад. Те що треба в таку погоду!

– Привіт! Оце нам пощастило з погодою…

– Привіт. Так, – додала Настя, – завжди так, тільки вихідні і якесь штормове попередження…

– Ну що, пробіжимось по магазинах, а тоді повечеряємо десь тут?

– Так… А давай ще сходимо в кіно, ми вчора так цей фільм і не вибрали, чи ти ввечері зайнята?

– Ні, чому ж. Тоді одразу за білетами пішли, побачимо, на котру годину тут сеанси.

Кілька годин проходивши по магазинам, Даша нарешті знайшла непогану сорочку, хто б міг подумати, що це так складно. Джинси їй не сподобались зовсім. А подруга придбала собі декілька яскравих кофтинок. Ще дівчата зайшли до парфумерії, Даші сподобався аромат, що нагадував вишневий компот, Настя купила щось квітково-кокосове. Повечеряли в японському ресторані і пішли до кінозалу, на свій романтичний фільм. Додому дівчина повернулась десь о десятій вечора, на таксі.

Неділя промайнула в домашніх справах і підготовці до занять. Понеділок також виявився дощовим. Університетський інтер’єр своїми великими білими залами в таку сіру погоду не додавав затишку. Коридори лівого крила були найстарішими, вони збереглись в тому ж вигляді, який був під час побудови університету, коли він ще був училищем, тут стара підлога з темного дерева скрипіла кожен раз, як по ній хтось проходив. Похмурих кольорів в навчанні студентів додавали безкінечні завдання, обсяг яких ставав все більше. Даша саме дописувала на підвіконні своє есе, сподіваючись, що переписування старої бібліотечної книжки не дуже сильно вплине на оцінку. Зрештою, вона записувала цитати і додавала свої власні думки стосовно цих цитат, тож її есе виходило навіть більше потрібного розміру. Закінчивши і перечитавши написану роботу, вона зібрала свої речі з підвіконня і поспішила на лекцію. В лекційній залі сіла поряд зі своєю групою і вирішила ще раз перечитати есе.

 – Твої? – почула Даша чоловічий голос, хтось стояв позаду неї і тримав навушники у неї біля обличчя.

Розвернувши голову, вона побачила Влада, той стояв позаду ряду сидінь, на яких сиділа вона з одногрупниками, його пихата пика прискіпливо дивилась на неї. Здається, вона десь впустила свої навушники, напевне, тільки що на підвіконні.

– Так, дякую, – сказала Даша і хотіла взяти довгі білі шнурочки, та Влад підняв руку, і вона не встигла їх схопити.

Посміхнувшись, він знову опустив руку, щоб вона могла до них дотягнутись. Він що, думає, що вона буде з ним гратись, як кішка?!

– Хочеш залишити собі? – розсерджено сказала дівчина, – Віддай і йди звідси.

– Дуже «ввічливо», – промовив він в’їдливо, опустив навушники їй на стіл і пішов геть в іншу сторону лекційної зали, де йому вже махала рукою Христина.

Цілу лекцію Даша сиділа насуплена, розмірковуючи про дурнувату поведінку Влада. І чого він до неї причепився? Хай з тої дурепи Христини глузує. Якщо хотів віддати, чому б просто не покласти поряд, а якщо не хотів, то чому не залишив на підвіконні. І минулого тижня, в музеї, причепився з тими дурними запитаннями про кувалду. Цікаво, це тільки до неї він так чіпляється, чи комусь іншому теж так «пощастило»? Схоже, йому не вистачало уваги, і це він так самостверджується. І жертвою обрав саме її. Його ж проблеми, Даша жертвою бути не збиралась.

Наступного дня зранку весь їхній курс вже знав погану новину – Зборовський сказав всім семінаристам, що студенти погано засвоюють філософію, і повинні підготувати реферати. П’ята група цю новину сприйняла з тривожністю – викладач і так їм кожного семінару повторював, що вони погано вчать його предмет, а тепер ще і реферат вони мають здавати йому ж, і не наприкінці учбового семестру, як з інших предметів, а в самому його початку. Це насторожувало, і п’ята група вирішила, що реферат з цього предмету вони будуть здавати явно не один.