Розділ ІІ. Чим відімкнути квартиру, якщо немає ключів

Без десяти одинадцять Даша підійшла до дверей кафедри філософії.

Тут зібралось людей дванадцять – всі насуплені, з книжками і конспектами в руках. Нікого зі знайомих не було. Ставши біля вікна навпроти дверей, дівчина прийнялась повторювати матеріал. Справи йшли кепсько. Всю ніч їй снились якісь тривожні сни, до того ж вона пізно лягла спати і тепер їй здавалось, що вона не спала взагалі. Двері відчинились, і якась дівчина в великих окулярах з чорною оправою промовила:

– До Дмитра Івановича хтось є? – побачивши Дашину руку, аспірантка додала, – Заходьте.

Всередині кафедра філософії була такою ж, як і всі інші. Аспірантка рукою показала Даші, куди йти, а сама побігла за свій стіл, до комп’ютера. Зборовський сидів за купою паперів за столом біля вікна. Навпроти нього хтось сидів. Неквапливо Даша підійшла до викладача і привіталась. Той перестав читати, підвів очі на неї і злегка опустив свої окуляри:

– Так, хто це тут у нас? А… Моя улюблена п’ята група… Дарина Ярова, я не помиляюсь?

– Дар’я, – майже пошепки відповіла Даша, налякана тим, що він вже запам’ятав, як її звуть. Хлопець, що сидів перед Зборовським, допитливо на неї поглянув.

– Перепрошую. Сідайте отут поряд з молодим чоловіком… А хіба Дарина і Дар’я це не одне ім’я? Чи вам так не подобається? Дарина, наче більш українська версія Дар’ї…

– Ем… Ні, Дарина то зовсім інше, слов’янське ім’я, походить від слів «дар», «дарувати»… – сказала Даша, що звикла відповідати на це питання ще зі школи, та все ж зараз ситуація склалась дивна, – А Дар’я то жіноча версія перського імені Дарій.

– Он воно що, як цікаво… Так… Цар Дарій, війна зі скіфами… Ну добре.

То чому ж вас вчора не було на моєму семінарі?

– Вибачте, в сусідню квартиру прийшла поліція, затримували сусіда, виламували двері, всі вони були в під’їзді, купа людей, собака, я якось засоромилась вийти...

Хлопець поряд не витримав і засміявся. Це був той вчорашній новенький, син шишки, як його звати Даша не пам’ятала. Зборовський здивовано витріщився на неї, і посміхаючись, промовив:

– Оригінально… А чому затримали?

– Продавав таблетки, – впевнено відповіла Даша.

Насправді ця ситуація дійсно трапилась, але не вчора, а минулого понеділка. Даша тоді дуже злякалась, бо грохіт був страшний і вона подумала, що то до неї хтось ломиться. Можна звісно було б відповісти, що зламався автобус, чи щось таке, але щось підказувало дівчині, що так всі відповідають, а всі автобуси не можуть ламатись одночасно.

– І двері виламували? – не припиняв посміхатись викладач.

– Так. Кувалдою.

– А ви знаєте, що таке кувалда?

– Ну… Такий великий молоток… Сусідські двері тепер не зачиняються.

– Це ж треба… Ви там обережно, здається, у вас там не дуже безпечно з такими сусідами. Ну добре… Пане Владислав, ваш реферат непоганий, видно, що ви орієнтуєтесь в даному питанні, напишете ще невеликий тест і будемо вважати, що ви все закрили… Пані Дар’я, а ви напишете по вчорашній темі і зараз відповісте на декілька питань.

Даша дуже старалась згадати все, що вчила і правильно відповісти, та здається, все переплутала. Вислухавши всі її відповіді, Зборовський, покрутивши олівець пальцями рук, промовив:

– Так, пані Дар’я, матеріал ви знаєте не дуже, можливо, стрес дається взнаки, таке пережити…  Ви не смійтесь, Серхієвський, в мене в сусідньому під’їзді якось одного банкіра викинули з вікна, всяке буває… Треба бути обережними. Ну добре, пані Ярова, можете йти, наступного семінару підготуйтесь краще, там досить цікава тема. А ви, пане Серхієвський, підготуйте ще відповідь по першому питанню от цієї теми, я вас зараз вислухаю.

Вийшовши за двері, Даша видихнула. До неї одразу підбіг Стас:

– Ну що там, відповіла? Багато питав? Що поставив? Який  він сьогодні?

– Все більш-менш, йди. Так, прямо зараз заходь.

Якраз вийшов новенький. Глянувши на  Дашу, він криво усміхнувся і пішов геть. «Пихатий придурок!» – подумала дівчина. Її дуже образило, що він сміявся з неї, хоча, якщо поглянути на ситуацію зі сторони, то її розповідь про поліцію, напевне, дійсно була смішною та несподіваною. Та все ж, міг би і втриматись. Придурок.

Решту дня Даша провела на заняттях. Остання пара для їхньої групи взагалі пройшла під бурхливі обговорення завтрашньої екскурсії в музей. Повернувшись додому, дівчина вирішила помалювати та якраз перевірити вчорашні покупки. Ввімкнувши, як зазвичай, музику та розклавши поряд коробочки з олівцями та акварельними фарбами, вона прийнялась придумувати, що б такого намалювати в новому блокноті. Ідей виявилось багато, тож за дві години вже було розмальовано декілька аркушів. Завершила Даша невеличким малюнком, що зображував сьогоднішній вид з вікна – вечірнє небо та місто, в якому вже ввімкнули ліхтарі. Задоволено роздивившись свої роботи, вона закрила блокнот і пішла на кухню, готувати собі пізню вечерю.

Зранку наступного дня Даша прокинулась і зрозуміла, що нарешті виспалась. Як же добре було нікуди не запізнюватись і не переживати за навчання. І сни цього разу снились хороші, та через декілька хвилин після пробудження вона вже геть забула, що їй снилось, але так було завжди, на щастя, і з поганими сновидіннями теж. З’явився настрій вдягти улюблений, темно-синій светр з відкритими плечима, Даша у ньому собі дуже подобалась. Та все ж наверх довелось вдягти темну джинсову куртку, бо зранку було прохолодно.